Сираха

Переднє слово перекладача на грецьку мову

1. Мудрість - від Бога 1-10; мудрість - це острах Божий 11-21; життєві вказівки для мудреця 22-30

Всяка премудрість - від Господа, з ним же вона і повіки. 2 В морі пісочки, краплі дощу і вічности днини - хто порахує? 3 Висоти небесні, земну широчінь і глибини безодні - хто дослідить? 4 Перед усіма речами створено мудрість, і розважливий розум - від віку. 5 Джерело мудрости - слово Боже у вишніх, а дороги її - заповіді відвічні. 6 Корінь мудрости - кому він відкрився? І наміри її потаємні - хто про них знає? 7 Спізнання мудрости - кому об'явилось? І хто її досвід збагнув багатющий? 8 Єдиний мудрий, страшний вельми, що возсідає на престолі своєму. 9 Господь сам утворив її, і уздрів, і перелічив її, і розлив її над усіма ділами своїми, 10 над усяким тілом, із щедроти своєї, та й надав її тим, які люблять його. 11 Страх Господній - то слава й честь, веселощі й вінок раювання. 12 Страх Господній звеселює серце й радощі дає, втіху та довголіття. 13 Хто страхається Господа, блаженним стане наостанку, і в день кінця свого - благословенним. 14 Початок мудрости - боятися Господа, і створено її в лоні з вірними разом. 15 Вона між людьми звила гніздо, вічну основу, і до сімей-поколінь його довірлива буде. 16 Повнота мудрости - страхатися Господа: вона упоює їх плодами своїми; 17 цілу їхню хату сповнює бажаним, і засіки їхні - плодами своїми. 18 Вінець мудрости - острах Господній, від нього квітне мир і здоров'я благодайне. 19 І уздрів Господь, і перелічив її, дощем ізлив знання і розважливий розум; підвищив славу тих, що посідають її. 20 Корінь мудрости - страхатися Господа, тож віття її - довголіття. 21 Острах Господній гріхи віддалює; хто в ньому перебуває, той гнів відвертає. 22 Несправедливого гнів - невиправдальний, бо в запалі його гніву - його погибель. 23 До пори-часу довготерпеливий терпить, але наприкінці радощів він зазнає; 24 сам він дочасу свої слова ховатиме, його ж розум посвідчать уста численних. 25 У скарбниці мудрости - приповідки, повні знання; для грішника ж побожність - осоружна. 26 Прагнеш мудрости? Дотримуй заповіді, і Господь тобі її щедро надасть. 27 Бо мудрість і повчальність -острах Господній: вірність та лагідність йому довподоби. 28 Не будь нечуйним супроти остраху Господнього і не приступай до нього з серцем подвійним. 29 Не будь супроти людей облудним, зважай на уста свої. 30 Не зносься вгору, щоб не впасти й не збезчестити душі своєї, бо Господь твої тайни відкриє й додолу кине тебе серед громади, - бо не причастивсь єси до остраху Господнього, і серце твоє облудне.

2. Очищення досвідом 1-6; про конечність мати довір'я 7-11; горе хитким 12-14; життя у страсі Господньому 15-18

Мій сину, як приступаєш служити Господеві, приготуй свою душу на спокуси. 2 Будь серцем праведний і постійний, а в нещасті - не бентежся. 3 Пристань до нього, не відступайся, щоб звеличився ти наостанку. 4 Все прийми, що тебе лиш спіткає, і, пониженим бувши, всі зміни стерпи. 5 Бо золоту проба - вогонь, а бездоганному - горно пониження, 6 Вір йому, і він за тебе заступиться; спрямуй на благо свою путь і надійся на нього. 7 Ви, що страхаєтеся Господа, чекайте на його милосердя і не схиблюйте, щоб вам не впасти. 8 Ви, що страхаєтеся Господа, вірте йому, і нагорода ваша не пропаде. 9 Ви, що страхаєтеся Господа, надійтесь на благо, на вічне раювання й на милосердя. 10 Гляньте на днедавні покоління, подивітеся: чи зазнав хтось ганьби, довірявши Господеві? Чи був хтось полишений, страхавшись його? Чи, взивавши до нього, був хтось від нього погорджений? 11 Господь бо співчутливий і милосердний, він відпускає гріхи й спасає в скорботі. 12 Горе серцям боязливим та рукам охлялим, та й грішникові, який двома стежками ходить. 13 Горе серцю байдужому, бо, не мавши віри, буде воно беззахисне. 14 Горе вам, у яких терпець увірвався: що чинитимете, коли то Господь навідається? 15 Ті, що Господа страхаються, не будуть нечуйні до слів його, і ті, що його люблять, пильнуватимуть путі його. 16 Ті, що Господа страхаються, шукатимуть його ласки, і ті, що його люблять, наситяться його законом. 17 Ті, що Господа страхаються, напоготують серця свої і смирять перед ним свої душі. 18 Киньмося в Господні руки, а не в руки людськії, бо яка його велич, таке й його милосердя.

3. Четверта заповідь 1-16; межі знання 17-25; добро та зло 26-31

Мене, вашого батька, слухайте, діти, і так чиніте, щоб спасенними бути. 2 Бо Господь звеличив батька у дітях, і право матері на синах закріпив. 3 Хто шанує батька, той гріхів збувається. 4 Хто звеличує матір свою, той немов скарби збирає. 5 Хто шанує батька, той матиме втіху в дітях, і в день своєї молитви буде вислуханий. 6 Хто звеличує батька - довго житиме; хто Господеві слухняний - матір свою заспокоїть, 7 і як господарям прислуговуватиме батькам своїм. 8 Ділом та словом шануй твого батька, щоб його благословення зійшло на тебе. 9 Бо батьківське благословення доми дітей укріплює; прокляття ж матері руйнує їхні основи. 10 Не вихваляйсь безчестям твого батька - нема бо тобі слави в батьковім безчесті. 11 Бо слава для людини в честі свого батька, і ганьба для дітей - матір знеславлена. 12 Дитино, допомагай твоєму батькові в старощах і не засмучуй його за його життя; 13 і коли розум ослабне, будь поблажливим; не зневажай його тоді, коли ти - повносилий. 14 Бо добродійство батькові не буде забуте: надолуженням за гріхи воно тобі причислиться. 15 За дня скрути твоєї Бог тебе згадає, і гріхи твої зникнуть, як лід від спеки. 16 Неначе богохульник, той, хто покидає батька; проклятий Господом той, хто гнівить свою матір. 17 Сину, виконуй діла свої скромно, і полюбить тебе людина, Богові мила. 18 Що більший ти, то більше понижуйся, а знайдеш у Господа ласку. 19 Є багато високих та славних, але тайни свої відкриває він скромним. 20 Велика бо могутність Господня, а славиться він смиренними. 21 Не шукай того, що важке тобі занадто; не досліджуй того, що понад сили твої. 22 Роздумуй над тим, що тобі доручено, заховані ж речі тобі непотрібні. 23 Не силкуйсь на те, що тобі не під силу, бо тобі й так об'явлено понад людське розуміння. 24 Багатьох бо збила з дороги власна гординя, і наміри лукаві привели їхній ум до занепаду. 25 Де немає зіниць, немає і світла, - не намагайся ж переконати невігласа. 26 Затверділе серце порине наприкінці в нещастя; хто любить небезпеку - в ній і загине. 27 Затверділе серце само кладе біду на себе, і грішник прибавляє гріх до гріха. 28 На нещастя гордого немає ліків, бо закорінилось у ньому зело лукавства. 29 Серце розумного роздумує над приповідками, ба - мудрий бажає й вуха, яке б слухало. 30 Як палкий вогонь гасить вода, так і милостиня гріхи відпускає. 31 Відплатник за доброчинства думає прийдешнім, тож у день свого падіння він знайде підтримку.

4. Чин добра 1-10; любов до мудрости 11-19; ложний сором не потрібен 20-31

Сину, не грабуй життя злидаря і не давай томитись очам нужденного. 2 Не засмучуй душу, яка голодує, і не гніви людину, яка бідує. 3 Не завдавай турботи серцю безталанного, і бідному не відмовляй милостині. 4 Не відштовхуй жебрака у біді, і від бідака не відвертай обличчя свого. 5 Від старця не відводь очей, і не давай нікому приводу тебе проклинати. 6 Бо як хтось позве прокльон на тебе в своїм розпачі душевнім, то його прохання дійде до слуху Творця його. 7 Стань любим громаді, схиляй голову перед вельможею. 8 Вухо ж нахиляй до бідного, лагідно відказуй на його привітання. 9 Визволяй погнобленого з рук гнобителя; не будь малодушний у судах твоїх. 10 Сиротам будь за батька, за чоловіка для їхньої неньки, тож станеш як син Всевишнього, і злюбить він тебе більше, ніж рідна мати. 11 Мудрість дітей своїх підносить угору і тими піклується, хто її шукають. 12 Хто її любить, той життя любить; хто встає за нею зранку -сповниться радощів. 13 Хто її посідає, той славу успадкує; куди б не пішов він, з ним Господнє благословення. 14 Служники її - богослужебники Святого; залюблені в неї - улюбленці Господа. 15 Хто її слухає, той судитиме народи; хто зважає на неї - житиме в безпеці. 16 Хто звірився на неї - успадкує її, і потомки його її посідатимуть. 17 Вона ж бо напочатку шляхами кривими його водитиме й насилатиме на нього страх та тривогу, ще й у повчаннях його іспитуватиме, поки не зможе покластись на нього, і його випробовуватиме правосуддям своїм, - 18 а потім знов поверне його на дорогу просту, і відкриє йому свої таємниці. 19 Коли ж він зблудить, то вона його покине і віддасть його на загибель. 20 Мій сину, вважай на час та бережися зла, тож не червонітимеш сам за себе. 21 Є стид, що до гріха призводить, а є стид - слава та милість. 22 Не зважай ні на кого собі на шкоду і не стидайся собі на погибель. 23 Слушного часу не приховуй своєї думки. 24 З думки пізнається мудрість, а освіта - з мови язика. 25 Не супереч правді, і соромся твого неуцтва. 26 Згрішив ти - не соромся визнати: проти течії річки не силуйся. 27 Не покладайся на дурного, не відсторонюйся від вельможного. 28 За правду борись аж до смерти, тож за тебе й Господь Бог змагатиметься. 29 Язиком не будь зарозумілий, а ділами - лінивий та недбайливий. 30 Не роби з себе лева у власній хаті, вередуна - супроти хатньої челяді. 31 Не розтулюй руку, щоб брати, не стулюй, коли треба давати.

5. Проти багатства й зарозумілости 1-8; про розмову 9-15

Не покладайся на власні багатства, не кажи, - я самодостатній! 2 Не потурай своїй душі та потузі своїй, щоб не ввели тебе в пожадання твого серця. 3 і не кажи, хто, мовляв, мій володар, - бо каригідне Господь таки скарає. 4 Не говори: «Згрішив, а що мені сталось?» - Господь бо довготерпеливий. 5 Не покладайсь на прощення занадто, гріхи до гріхів додававши, 6 і не кажи: «А що милосердя йото велике, то й безліч гріхів мені він відпустить», - бо й милосердя, і гнів є у нього, тож на грішних спаде його обурення. 7 Не гайся повернутися до Господа, не відкладай з днини на днину, бо зненацька вибухне гнів Господній, то й загинеш у годині помсти. 8 Не звіряйсь на багатства, несправедливо набуті: не допоможуть тобі в день нещастя. 9 Не війся у кожному вітрі і не ступай усякою стежкою: так бо робить грішник двоязичний. 10 Стій твердо при своїй думці, і хай одне буде твоє слово. 11 Слухавши, будь скорий, а відповідавши - повільний. 12 Відповідай ближньому, коли відаєш, коли ж ні - поклади долоню на уста собі! 13 І слава, і неслава - в розмові; язик людини - її погибель. 14 Не допусти, щоб тебе називали підшептувачем, і язиком своїм не наклеплюй, бо на злодія сором спадає, і на двоязичного - осуд тяжкий. 15 Ні в великім, ні в малім не провинюйсь, і не ставай з друга ворогом.

6. Пристрасть - погубна 1-4; випробування друзів 5-13; справжній приятель 14-17; відвага й мудрість 18-22; вона - солодке ярмо 23-31; про потребу навчатися мудрости 32-37

Лихе ім'я і ганьбу успадкує наруга, - так само і грішник двоязичний. 2 Пристрастями себе не роз'ятрюй, бо, мов бугай, вони тебе розірвуть, - 3 їстимеш своє листя й власні плоди погубиш та й станеш, мов те дерево висохле. 4 Руйнує душа погана того, хто її посідає, для ворогів його посміховиськом робить. 5 Уста солодкі помножують прихильників, і язик добромовний побільшує ввічливість. 6 Твої миротворці хай будуть численні, порадник же твій - один на тисячу. 7 Бажавши мати приятеля, спершу його випробуй - не квапся звірятись на нього; 8 бо буває і друг своєкорисний: він не лишиться при тобі в день горя твого. 9 Буває і приятель, що стає противником і відкриває твою сварливість тобі на сором. 10 Буває ще й друг, що з тобою трапезує, та не лишиться з тобою в день горя твого: 11 добре тобі - він, ніби другий ти, ще й на челядь твою покрикує, 12 а підупадеш, то й обернеться він проти тебе й твого уникатиме обличчя. 13 Від ворогів своїх відступись, а й друзів твоїх бережись! 14 Вірний приятель - міцна захорона: хто знайшов його, той знайшов скарб. 15 Вірному другові немає ціни, і немає ваги, щоб вартість його зважити. 16 Приятель вірний - то лік життя, і його знайдуть ті, що Господа страхаються. 17 Хто Господа страхається - зміцнює свою дружбу: який він сам, таким і друг його буде. 18 Сину, повчання приймай уже замолоду, то й знаходитимеш мудрість аж до сивини. 19 Мов той орач або сіяч, приступай до неї і плодів її добрих очікуй: у праці над нею хай трохи потрудишся, а вже незабаром її плоди споживатимеш. 20 Вона важка для неосвічених, не пристане до неї і легкодухий; 21 каменем бо важучим над ним вона тяжітиме, тож, не гаявши часу, відкине її він. 22 Бо мудрість така, як і її назва; небагатьом вона очевидна. 23 Слухай но, сину, сприйми мою думку, не відкинь моєї поради: 24 встроми свої ноги у пута її, а твій карк - у її нашийник; 25 підстав плечі, щоб нести її, - не гнівайсь на її кайдани; 26 всією душею приступи до неї, чимдуж дороги її пильнуй: 27 вистежуй її, вишукуй її, і спізнати себе вона дасть; а заволодівши нею, не випускай її, 28 бо наостанок ти знайдеш у ній спочинок, і раюванням вона тобі стане, 29 і пута її будуть тобі захистом могутнім, а нашийник її - шати препишні. 30 Золоті бо на ній прикраси, її узи плетені з гіяцинту. 31 Як пишне убрання, її надягнеш і вінець раювання вкладеш на себе. 32 При бажанні, сину, станеш освіченим, а бувши слухняним, будеш і розумним. 33 Злюбивши слухати, тим і навчишся, - вухо нахилявши, станеш мудрим. 34 Будь серед збору старших, а хто мудрий - того тримайся. 35 Слухай охоче кожну побожну розмову, і приповідок розумних не цурайся. 36 Узрієш розумного - вже зрання спіши до нього, а нога твоя хай його пороги оббиває. 37 Вдумуйся у повеління Господні, над завітами його повсякчасно роздумуй; він скріпить твоє серце, і бажана мудрість надасться тобі.

7. Життєві вказівки 1-7; справжня побожність 8-11; правдива доброта 12-17; треба бути добрим супроти всіх 18-36

Не кой лиха, то й не підпадеш під владу лиха. 2 Відступись від неправди, то й вона тебе полишить. 3 Сину, не сій у борознах несправедливости, щоб усемеро з них не пожав. 4 Не проси у Господа влади, ані в царя - престолу слави. 5 Не виправдуйся перед Господом, не мудруй перед царем. 6 Не силкуйся стати суддею, як викорінити неправду неспроможен, щоб не злякався ти перед вельможним і правоти своєї не ущербив. 7 Не гріши проти збірноти міської, не понижуй себе у натовпі. 8 Не впадай двічі у гріх, бо і в одному не будеш безвинним. 9 Не кажи: «Бог узгляднить многоту дарів моїх і мої приносини Бог Всевишній прийме!» 10 Не будь недбалий у молитві; не занедбуй давати милостиню. 11 Не зневажай людину, якій гірко на душі, - бо той, хто понижує, той і підносить. 12 Не куй ложі на брата свого й другові не кой такого. 13 Не бреши ніякою брехнею нічого доброго з того не вийде. 14 Не галасуй у громаді старших; не молися повторенням слів. 15 Покинь нехіть до тяжкої праці й до хліборобства, що його Всевишній установив. 16 Не вчислюйсь у грішну многоту: пам'ятай, що гнів не забариться. 17 Глибоко смири свою душу: вогонь бо й хробацтво - кара нечестивим. 18 Не обмінюй друга за гроші, ані рідного брата за золото офірське. 19 Не цурайся мудрої й доброї жінки: ласка її понад золото. 20 Не кривдь слугу, що працює чесно, ані наймита, що віддано служить. 21 Розумного слугу хай душа твоя злюбить: свободи його не позбав. 22 Маєш скотину? Пильнуй її. Корисна тобі? Тримай її. 23 Є в тебе діти? Виховуй їх і вже змалку роби гнучким їхній карк. 24 Є в тебе дочки? Дбай про їхнє тіло і не дивися на них занадто весело. 25 Видай дочку твою, і велике діло зробиш, - та віддай її за чоловіка розумного. 26 Є в тебе жінка до душі? Не відкидай її. Коли ж не мила тобі - не покладайсь на неї. 27 Усім твоїм серцем прославляй свого батька і не забувай про болі матері твоєї. 28 Пам'ятай, що вони привели тебе на світ: чим заплатиш за те, що для тебе вони вчинили? 29 Усією душею Господа шануй і священиків його поважай. 30 Що сили твоєї - люби свого Творця і служителів його не полишай. 31 Страхайся Господа та ієрея шануй його частку давай йому, як воно тобі звелено: первоплід, провинну жертву й дар лопатки, посвятну жертву й первоврожай священний. 32 А й бідному простягни свою руку, щоб завершилось твоє благословення. 33 Дар милосердя подай усякому живому, а й мертвому не відмов твоєї ласки. 34 Не цурайся тих, що плачуть, і сумуй з тими, що у смутку. 35 Не вагайсь відвідати хворого -люблений будеш за те. 36 У всіх ділах твоїх пам'ятай про твою кончину - повіки не згрішиш.

8. Належна поведінка супроти людей 1-9; про небезпечних людей 10-19

Не сварися з могутнім, щоб не потрапити в його руки. 2 Не судися з багатієм: переважить тебе ціною; багатьох бо золото погубило, а й царські серця зігнуло. 3 Не сварися з язикатим, не підкидай до вогню його дров. 4 Не жартуй з неосвіченим, бо збезчестить твоїх предків. 5 Не знеславлюй розкаяного грішника: пам'ятай, що на всіх нас - провина. 6 Не зневажай людини в старості її: ми бо теж постаріємось. 7 Не радій, коли хтось умирає: пам'ятай, що кожен скінчиться. 8 Не легковаж бесіди мудрих, вдумуйся в їхні приповідки, бо від них засвоїш освіту, а й як великим слугувати. 9 Не зневажай розмову старших, бо й вони навчились від пращурів; від них наберешся розуму, і як треба своєчасно відповідати. 10 Не розпалюй вугілля у грішника, щоб і сам не згорів у вогні його палючому. 11 Не поступайся перед зухвальцем, щоб не розставив засідку на тебе. 12 Не позичай сильнішому за тебе; а позичив - звикни до втрати. 13 Не поручуйся понад силу; а поручився - готуйся платити. 14 З суддею не позивайся: його судитимуть так, як він схоче. 15 З відчайдухом не пускайся в дорогу, бо стане тягарем для тебе: робитиме, що йому завгодно, і його безумство погубить тебе. 16 З гнівливим не заводься на сварку, пустинею з ним не ходи: кров для нього нічого не важить, і де нікому допомогти, там він тебе здолає. 17 Не радься з дурним: він не вміє приховати слова. 18 Чужого не роби свідком таємниці: не знаєш бо, як він поведеться. 19 Не відкривай кожному серця, щоб твоє щастя не пограбували.

9. Поведінка супроти жінок 1-9; уважність у поведінці 10-18

Не ревнуй власну милу дружину; не навчай її поганого собі на шкоду. 2 Не віддавайся в руки жінці, бо коверзуватиме над тобою. 3 Не зустрічайся з блудницею, бо потрапиш у її сіті. 4 Біля співачки не засиджуйся, бо впіймаєшся на її хитрощі. 5 Не задивляйся надто на дівчину, щоб не скарали тебе з нею разом. 6 Не віддавай свою душу блудницям, бо спадщину свою втратиш. 7 Не розглядайся по вулицях міста і не блукай по глухих його закутках. 8 Відвертай від красуні очі й на вроду чужу не споглядай, бо жіноча краса багатьох спантеличила, і кохання від неї вогнем займається. 9 Із заміжньою разом не сідай, і з нею при вині не бенкетуй, бо душа твоя до неї прихилиться, і пристрасть на погибель штовхне тебе. 10 Не полишай старого друга, бо новий йому не дорівняє. Новий друг - нове вино: питимеш його радо, лиш коли постаріється. 11 Не ревнуй грішниковій славі: про страхіття кінця його не знаєш бо. 12 Не тішся з того, що нечестивим подобається: пам'ятай - їм немає аж до аду виправдання. 13 Будь здаля від того, хто має владу вбивати, то й не зазнаєш страхіть смерти; а приступиш, то не схиблюй, бо він життя тебе позбавить. Затям бо, що ходиш серед сітей і що валами міськими походжаєш. 14 Вчащай до ближніх, скільки можеш; радься з мудрими повсякчасно. 15 З розумними провадь свою розмову, всю бесіду твою - в законі Всевишнього. 16 Співтрапезниками тобі хай праведні будуть; з острахом Господнім хай буде хвала твоя. 17 Робота, виконана мистцем, похвали гідна, а вождь народу - мудрий у своєму слові. 18 Двоязичного побоюються в місті, балакуна ненавидять за базікання його.

10. Добрий і злий володар 1-3; зарозумілість і кончина тиранів 6-18; острах Господній 19-25; потреба зважати на власні вчинки 26-31

Суддя мудрий виховує народ свій, правління розумного добре впорядкується. 2 Який суддя народу, такі й його слуги; який правитель міста, такі й усі його мешканці. 3 Цар неосвічений губить народ свій; місто заселюється розумом володарів. 4 Влада над землею в руці Господній, тож корисного правителя покличе він своєчасно. 5 У руці Господній успіх людини, тож на законодавця покладе він його славу. 6 Не гнівайся на ближнього ні за яку кривду - нічого не роби спересердя. 7 Гордість осоружна Господеві й людям, для нього й для них несправедливість - переступ. 8 Владарство від народу до народу переходить несправедливістю, насильством та багатством. 9 Чим пишатися порохові й попелові, якщо нутро його вже за життя розкладається? 10 Довга недуга з лікаря кепкує. Сьогодні цар - а ось узавтра помре він. 11 Вмираючи, людина дістає спадщину: гадів, звірів, черву. 12 Початок гордині людської - відступ від Господа, коли то своїм серцем від Створителя свого відходять. 13 Бо початок гордині являє собою гріх, і хто при ній перебуває, той мерзоту розливає. Тим то Господь на такого насилає несподівані кари й нищить його до кінця. 14 Престоли князівські повалив Господь, а на їхнє місце посадив смиренних. 15 Народи викорінив Господь, а насадив покірних натомість. 16 Господь зруйнував краї поган і знищив їх до самих основ землі. 17 Він вирвав деяких і вигубив ущент, та стер із землі пам'ять про них. 18 Не для людей бо створена гординя, ані лютий гнів для тих, що народилися від жінки. 19 Який рід поважаний? Рід людський. Який рід поважаний? Тих, що Господа страхаються. Який рід гідний погорди? Родонасіння людське. Який рід гідний погорди? Отих, що заповіді порушують. 20 Серед братів провідний з них -ними поважаний, в очах же Господніх - ті, що його страхаються. 21 Початок вивищення - острах Господній, первоначало ж відкинення - впертість та гординя. 22 Чи хтось багатий, чи славний, чи вбогий, а гідне хвали в них - острах Господній. 23 Не слід гордувати бідним, що має розум, і ніяк не личить грішника прославляти. 24 Начальник, суддя, вельможа перебувають у славі, та ніхто з них не більший за того, хто Господа страхається. 25 Мудрому рабові будуть вільні слугувати; той, хто тямущий, не матиме чого нарікати. 26 Не мудруй, коли заходжуєшся коло діла свого; не пишайся, коли тобі скрутно. 27 Вартісніший, хто працює і має всього доволі, ніж бродячий хвалько, що й кусня хліба не має. 28 Сину, прослав себе скромністю, шануй себе в міру своєї вартости. 29 Хто виправдає того, що грішить сам проти себе? Хто прославить того, який життя своє безчестить? 30 Бідного славлять за його знання, а багатого славлять за його багатство. 31 Хто поважаний в убозтві - оскільки більш був би в багатстві? А хто безславний у багатстві - оскільки більш був би у злиднях?

11. Оцінка людей 1-6; обережність 7-9; поміркованість 10-19; довір'я до Господа 20-34

Мудрість смиренного підносить його голову і садовить його серед вельмож. 2 Не вихваляй мужа за його вроду і не гидуй людиною за її вигляд. 3 Бджілка між крилатими - маленька, а виріб її - найсолодший. 4 Не хвались одежею, що її носиш; не несись угору за дня слави; предивні бо діла Господні, і сховані від людей оті діла його. 5 Багато вже владарів сиділо на долівці, занедбаний же - носив корону. 6 Чимало вельмож було вельми принижено: прославлених передано в руки іншим. 7 Не гани, наперед не розслідивши: спершу зміркуй, а тоді вже дорікай. 8 Не відказуй раніше, ніж вислухаєш, і посеред розмови не встрявай. 9 Не сперечайся у справі, що тобі непотрібна: не сідай до грішників, коли вони сваряться. 10 Сину, багатьма справами не клопочися: намноживши їх, не оминеш закиду; гонитимеш за ними -не наздоженеш їх, а й утікатимеш - їх не уникнеш. 11 Один працює, трудиться, та квапиться, і тим більшу терпить нестачу; 12 інший же кволий, потребує допомоги, слабосилий, багатий на злидні, - але очі Господа на нього любовно дивляться, і його він підводить з його бідування 13 і голову його підносить угору, тож і будуть його подивляти численні. 14 Добро і зло, життя і смерть, убозтво й багатство - від Господа. 15 Мудрість, наука, законознавство походять від Господа, а й любов і рівні путі - від нього. 16 Дурнота й темнота створені для грішників, і хто зарозумілий у злі, з тим зло й залишиться. 17 Дарунок же Господній залишається в побожних, і його благовоління їх повік ущасливить. 18 Хтось багатіє завдяки старанням та ощадності, але ж нагороду ось яку він має: 19 коли він каже: «Я знайшов спокій і тепер от буду споживати свої блага», - то він і не знає, скільки промине так часу, аж мусітиме їх для інших лишити й померти. 20 Стій при завіті твердо, перебувай у ньому і виконуй його аж до постаріння. 21 Дивом не дивуйся на діла грішного, лиш, поклавшись на Господа, тримайся праці твоєї; з погляду бо Господа - річ легка: вмить, негайно збагатити злиденного. 22 Благословення Господнє - нагорода благочестивому, і його благословення вже незабаром заквітчається. 23 Не говори: «Чого мені ще бракує, і яких мені благ ще відтепер чекати?» 24 Не говори так: «Я маю вже достатньо, тож яка тепер біда мене може спіткати?» 25 За благосної днини забувається лихо, за лихого ж дня не пам'ятають добра, - 26 бо для Господа ж легко за дня кончини відплатити людині за її учинками. 27 Одна година у злиднях, і розкоші забуто; при кінці ж людини - діла її об'являються. 28 Аж до кончини не зви нікого щасливим: щойно при смерті мужа пізнають. 29 Не вводь абиякого до хати своєї - численні бо бувають хитрощі підступного. 30 Перепел-ловець у клітці - серце гордого: мов підглядач, пантрує він на твоє падіння. 31 Доброчинство лиходійством підмінює наклепник і в щонайкращому ваду знаходить. 32 Одна лиш іскорка велику ватру підпалює; грішник робить засідку, щоб кров пролити. 33 Лиходія бережись, який зло намислює, щоб, бува, не вчинив назавжди тобі сорому. 34 Чужого введеш у хату, а він заколот сподіє та й відчужить тебе від рідних твоїх.

12. Доброчинність 1-7, друзі й вороги 8-18

Чинивши добро, знай, кому чиниш, то й матимеш подяку за твої добродійства. 2 Чини добро побожному, то й знайдеш нагороду, - хай не від нього, зате від Всевишнього. 3 Не зазнає добра, хто упертий у злому, і хто милостиню не роздає з почуттям любови. 4 Дай благочестивому, за грішника ж - не обставай. 5 Чини добро смиренному, та не подавай нечестивому: відмов йому хліба, стримайсь від подаяння, щоб він, бува, не запанував над тобою; він бо тобі подвійним злом відплатить за всі ті блага, які ти йому сподієш. 6 Бо й Всевишньому грішники осоружні, і нечестивим воздасть він відплатою. 7 Подай же доброму, а за грішника не обставай. 8 Друга годі спізнати у щасті, зате ворог не укриється - при нещасті. 9 Коли щастить комусь, то вороги його сумують, зате ж як не щастить, то й друг відступається. 10 Ніколи не звіряйся своєму ворогові, бо мов мідь позеленіла - така й злоба його. 11 Навіть як смириться він і ходитиме похнюплений, все одно будь уважний і стережися його. Наче б дзеркало витирав ти - так із ним поводься, знай, що нашарування до кінця його не приховає. 12 Зблизу до себе його не ставляй, щоб зваливши тебе, не став він на твоє місце. Праворуч від себе його не садови, бо намагатиметься він ослін твій засісти, - тож ти кінець-кінцем слова мої збагнеш і сумуватимеш, повчання моє згадавши. 13 Хто заклинача пожаліє, коли гад його вкусить, та й усіх отих, які зо звірями взаемляться? 14 Тож так воно й із тим, хто грішному товариш і хто в його злочинах участь бере. 15 Годину він побуде з тобою, а похитнись - він тебе не підтримає. 16 Устами своїми ворог солодкий, а в серці задумує тебе в яму звалити. Очима своїми ворог просльозиться, а знайде нагоду, то й не насититься кров'ю. 17 Спіткає тебе лихо - перед собою знайдеш його: ніби допомагаючи, він тебе перехопить, 18 прикивне головою, сплесне в долоні, багато наторочить ще й вираз обличчя змінить.

13. Багатія треба стерегтися 1-8; також і князів 9-14; багатий та бідний 15-26

Хто смоли доторкнеться, той забрудниться, - хто гордому товариш, той до нього уподібниться. 2 Не піднімай вантажу, що тобі понад сили, - не вяжися з багатшим і сильнішим за тебе. Яке бо горщикові з казаном товариство? Цей ударив - а той і розбився! 3 Багатий кривдить та ще й покрикує, а скривджений бідний - перепрошувати мусить. 4 Як ти йому корисний - послугується тобою, а не матимеш нічого -він тебе й покине. 5 Як ти щось маєш, він співжитиме з тобою; призведе тебе до злиднів, - а й не журитиметься. 6 Як ти йому потрібний, він обдурить тебе: всміхнеться тобі, піддасть надії, балакатиме красно, спитає, чи чогось потребуєш; 7 присоромить тебе своїми бенкетами, щоб тебе ожебрачити двічі або й тричі, а нарешті - наглумиться, позирне й тебе кине, ще й головою над тобою покиває. 8 Тож зважай, щоб тобі у спокусу не втрапити й не зазнати пониження з-за власного безглуздя. 9 Позве тебе владика - збоку затримайся, тим то ще більш тебе він кликатиме. 10 Сам не втручайся, щоб тебе не виштовхали, а й не стій задалеко - щоб не забули. 11 Не намагайся з ним говорити як з рівним, і не покладайся на слова його численні, бо багатослів'ям він тебе випробує, а усміхавшись - тебе тим часом вивідає. 12 Безжалісний той, хто слів не зберігає: тобі він не поскнарить ні вдарів, ні кайданів. 13 Тому стережися й пильно зважай, бо ходиш ти разом із твоїм падінням. 14 Почувши це, не спи, а чувай; вік свій увесь люби Господа й вимолюй у нього твоє спасіння. 15 Усе живе любить собі подібне, і кожна людина - ближнього свого. 16 Кожне тіло до свого роду приєднується, і чоловік пристає до собі подібного. 17 Яке товариство ягняті з вовком? Ось так само й у грішника з побожним. 18 Що за мир між гієною та псом може бути? І що за мир між багатим та бідним? 19 Дикі осли в пустині - улови левів, ось так і здобич багатих - бідні. 20 Для гордопишного смиренність осоружна - ось так багатому й осоружен бідний. 21 Захитається багатий - його друзі підтримають; убогого, коли впаде, -відштовхнуть і друзі. 22 Спотикнеться багатий - усі біжать на допомогу; скаже дурницю - знаходять виправдання; а спотикнеться бідний, то йому ще й докоряють, коли ж розумно висловиться - ні у віщо оцінюють. 23 Заговорить багатий - усі замовкають, і мову його аж під хмари підносять; а бідний промовить - спитають: «Хто це?» - і коли спотикнеться, то його й з ніг зіб'ють. 24 Добре, коли багатство без гріха; убозтво ж погане лиш у мові безбожника.

14. Зажерливість 1-10; доцільне використання короткого часу 11-19; здобування мудрости 20-27

Щасливий муж, у якого на устах нема нечестя, і якого не мучив докір гріхів. 2 Щасливий, кого не винуватить власне сумління, і той, хто своєї надії не втратив. 3 Скнарому серцеві не личить багатство, ані зависливій людині - маєтки. 4 Хто збирає, собі відмовляючи, той збирає набуток для інших, і майном його сторонні будуть розкошувати. 5 Хто недобрий сам до себе - до кого ж добрим він буде? Такий і з власних дібр не зазнає радощів. 6 Немає гіршого, ніж той, хто заздрить собі самому: така бо заплата за злобу його. 7 Коли й чинить він добро, то чинить несвідомо, і наостанку таки злобу свою виявить. 8 Лихий бо той, у кого очі зависні, хто обличчя відвертає, хто людей зневажає. 9 Око скупого не сите тим, що має, - скнарість висушує геть його душу. 10 Лукаве око заздро дивиться на хліб - отож і на власному столі його не має. 11 Мій сину, якщо тільки маєш, добре дбай про себе, а й Господеві чини достойні приносини. 12 Пам'ятай про те, що смерть не забариться і що рішення аду тобі не відкрито. 13 Ще перед кончиною чини добро другові й, скільки спромоги, простягай йому руку й давай. 14 Себе не позбавляй благосної днини, з доброго бажання не пропускай нічого. 15 Невже ти для іншого праці своєї не лишиш, і того, в чім трудився, жеребом не розділиш? 16 Давай і бери - й веселися душею: бо не в аду ж насолоди шукати! 17 Кожне тіло старіється, як і одежа, бо від віку присуджено: смертю помреш. 18 Як лист зелений на дереві рясному: один на землю падає, а другий виростає, - так бо й з родом тілесним та кровним: один умирає, другий народжується. 19 Кожне діло, в якому гнилизна, - щезне, і той, хто його чинить, з ним ізникне. 20 Щасливий муж, який над мудрістю роздумує і здібності розуму свого обмірковує; 21 який розмислює серцем над її дорогами і який над тайнами її розважає. 22 Він слідкував за нею, мов той мисливець, і на її стежках учиняв засідки. 23 Уважно він дивиться крізь її вікно і при її дверях він наслухує. 24 Отаборюється він біля її дому і в її стіни свій кілок забиває. 25 Під її руками своє шатро напинає і мешкає він у житлі щастя. 26 Такий під її опіку дітей своїх поставить і під її гіллям такий спочине. 27 Під її захистом сховається від спеки, а й житиме він у її славі.

15. Здобування мудрости 1-10; гріх - особиста провина 11-20

Хто Господа страхається, той це вчинить; хто закон додержує, той мудрість здобуде. 2 І вона назустріч йому вийде, як мати, і, як жінка-дівиця, прийме його; 3 і нагодує його хлібом розуміння, і напуватиме водою мудрости. 4 Зіпреться на неї - не похитнеться, пристане до неї - не осоромиться. 5 Вона його винесе, піднесе над ровесниками і серед громади уста йому відкриє. 6 Знайде він радощі й вінок веселощів, і вічне ймення він успадкує. 7 Не осягнуть її ніколи нерозумні люди, грішні мужі її не узріють. 8 Від гордощів далеко вона перебуває, то брехливі люди й не згадують про неї. 9 Хвала з грішних уст не може личити, тому що вона не від Бога послана. 10 Зате з уст мудрого вона прославиться, і Господь його на добру путь наставить. 11 Не кажи: «Із-за Господа я согрішив», він бо того не чинить, що йому осоружне. 12 Не кажи, мовляв, він звів мене сам: людина бо грішна Господеві непотрібна. 13 Усяка мерзота Господеві осоружна, і тим нелюба, які його страхаються. 14 Це він, від первоначала створив чоловіка - і лишив його в руці свого власного рішення. 15 Якщо тільки побажаєш - заповіді збережеш, і дотримати вірність - у твоїй добрій волі. 16 Перед тобою він поставив вогонь і воду: куди лиш захочеш, туди й простягнеш твою руку. 17 Ось перед людьми - життя і смерть: що забажає, те йому й дасться. 18 Бо велика мудрість Господня: він сильний владою і всевидющий. 19 Його очі на тих, які його страхаються, і сам він відає кожне діло людське. 20 Нікому не велів він бути нечестивим, нікому не давав він дозволу грішити.

16. Добрі діти 1-4; відплата 5-23; лад у світі 24-30

Не бажай багато дітей ледачих, і не веселися синами нечестивими. 2 Як їх багато буде, не радій ними, коли вони не матимуть остраху Господнього, 3 Не покладайся на їхнє життя, і не звіряйся на їхню кількість: ліпше бо один, аніж ціла тисяча, і ліпше вмерти бездітним, ніж мати дітей нечестивих. 4 Бо від одного розумного заселиться місто, рід же беззаконних буде спустошений. 5 Багато ось такого бачило моє око, а й від того сильніше чуло моє вухо: 6 на зборах грішників вогонь займається, у неслухнянім народі гнів розпалюється. 7 Не було милосердя над стародавніми велетнями, які збунтувалися із-за власної сили. 8 Не пощаджено місця, де мешкав Лот, - стало бо осоружне з-за своєї гордині. 9 І не помилувано пропащого поріддя, яке було винищене за свої гріхи, 10 ані шестисот тисяч пішаниці, яка згромадилась у своїм жорстокосерді. 11 Навіть коли б був лиш один тугошиїй, то дивно було б, якби лишився безкарним, - бо й милосердя і гнів від Господа, могутнього в прощенні й у вияві обурення. 12 Великий він у милості, великий і у строгості, тож людей він за їхніми ділами судитиме. 13 Грішник з грабунком не втече від нього, а й не буде обманутий терпець благочестивого. 14 Повну волю дає він милосердю своєму, проте кожен одержить заплату за ділами. 15 Господь учинив впертим фараона, який його не визнав, - щоб стали знаними діла його під небом: 16 бо кожному створінню - явне його милосердя, і світло своє, і темряву призначив він людині. 17 Не кажи: «Від Господа сховаюсь, і хто там з висоти мене згадувати буде; - у натовпі великому мене не впізнають, бо що моя душа в безмірному творінні?» 18 Ось небо і небеса небес, безодня і земля тремтять, коли він сходить, 19 а й разом з ними гори та землі основи дрижать від остраху, коли на них він погляне. 20 А над тим бо не міркує ніяке серце - хто коли задумався над його путями? 21 Коли я грішу, ніхто мене не бачить, а коли обманюю потай, хто взнає? 22 А діла справедливости - хто їх розповість? Хто на них чекатиме? Бож завіт, мовляв, далеко. 23 Отак міркує людина, позбавлена розуму, - безглуздий, спантеличений роздумує над дурницями. 24 Слухай же мене, сину, і придбай знання і на мої слова зважай своїм серцем. 25 Ступінь за ступнем відкрию освіту, і в усій докладності звістую знання. 26 Господнім вироком - діла його від первоначала; відразу ж по створенні належно їх розподілено. 27 Впровадив він порядок у діла свої навіки, від самих початків аж до їхніх родів; вони бо не знають ні голоду, ні втоми, і не покидають вони своєї праці. 28 Ані одне з них не зударюється з другим - повік вони не будуть неслухняні його слову. 29 А потім Господь споглянув на землю - і її наповнив благами своїми. 30 Різнородними тваринами він покрив її обличчя, і вони повернуться до неї.

17. Людина й створіння 1-15; для Бога все явне 17-23; милосердя супроти розкаяних 24-32

Господь сотворив із землі людину, а й знову її до неї повертає. 2 Він число днів і пору людям призначив, і надав їм владу над тим, що на землі. 3 Приоздобив їх силою, собі подібною, і за образом своїм утворив їх. 4 Страх перед ними вклав він у всяке тіло, щоб владарювали над звіриною та птаством. 6 Він дав їм розсудливість, язик та очі, вуха та серце - щоб розважати. 7 Розумною наукою він їх наповнив, - що добре і що зле, вказав він їм. 8 Світло вклав він у їхні серця, щоб їм появити діл своїх велич. 10 Хвалитимуть вони його ім'я святе, оповідаючи про діл його велич. 11 Він їм надав так само й розуміння - життєвий закон передав їм у спадщину. 12 Уклав він із ними вічний союз, навчивши їх судів своїх. 13 Очі їхні бачили велич його слави, а вуха їхні чули голос його слави. 14 Сказав їм: «Бережіться всякої несправедливости!» - і дав кожному з них заповіді щодо ближнього. 15 Їхні путі перед ним завжди - від його очей скритись не можуть. 17 Вождя настановив він кожному народові, але часткою Господа є Ізраїль. 19 Усі діла їхні перед ним - як сонце; очі його безнастанно на їхніх дорогах. 20 Не сховались від нього їхні кривди, і всі гріхи їхні - перед Господом. 22 Милостиня мужа - як печать при ньому, і добродійство людини береже він, мов зіницю ока. 23 А по тому він устане і їм відплатить, - що вони заслугували, воздасть їм поголовне. 24 Та тим, які каються, він змогу дає повернутись, втішає тих, які втратили надію. 25 Навернися до Господа й покинь гріхи; молися перед ним і зменшуй упадки. 26 Повернись до Всевишнього, відвернись від неправди і понад усе не терпи гидоти. 27 Хто ж буде хвалити Всевишнього в аді замість тих живих, які віддають йому шану? 28 Від померлого, якого немає - і хвала не існує: хвалитиме Господа - живий та здоровий! 29 Яка ж велика милість Господня і прощення тим, що навертаються до нього! 30 Бо чоловік не може в собі всього мати, тому що син людський - не безсмертний. 31 Що ясніше за сонце? А й воно затемнюється. Тіло ж і кров - ті про зло лиш міркують. 32 За силами небесних висот він наглядає, сукупність же людська - земля лиш та попіл.

18. Бог і людина 1-14; милостиня, подавана з любов'ю 15-18; обачність 19-29; потреба зважати на власні вчинки 30-33

Той, що вічно живе, усе разом створив. 2 Лиш один Господь справедливим буде визнаний, і іншого немає крім нього. 3 Той, хто світом керує рухом руки своєї і все підкорює волі своїй, він - володар усього в могутності власній, він - розрізняє святе від несвятого. 4 Він нікого не вповноважив про свої діла розповідати, - та й хто б був спроможний велич його дослідити? 5 Хто міг би обчислити могутність його величі, хто міг би й розповісти про його милосердя? 6 Нічого не можна ні відняти, ні додати, - неможливо дослідити чудеса Господні. 7 Коли людина закінчує, тоді знову починає, а коли вона перестає -тоді й зніяковіє! 8 Що таке людина? Яка користь із неї? В чому добро її і в чому її зло? 9 Число днів людини? Найбільше сто років. 10 Крапля води морської чи зеренце піску - ось так мало років під час цього віку. 11 Тому саме Господь і довготерпеливий з ними, а й ізлив на них своє милосердя. 12 Він бачить і знає, що кончина їх жалюгідна, - тим то й помножив своє прощення. 13 Милість людини - до її ближнього, а Божа милість - до всякого тіла: він докоряє, виховує, навчає і навертає, як пастух своє стадо. 14 Він милує тих, що його повчання приймають і пильно виконують його постанови. 15 Сину, добро чинивши, не до давай докору, ані прикрого слова до кожного подаяння. 16 Ось так, як роса поменшує спеку, так і слово добре - ще краще, ніж дарунок. 17 Чи не бачиш, що слово - над добрий дарунок? Але й те, і те - в благодатного мужа. 18 Дурний безжалісно докоряє, а заздрісного дарунок - виїдає очі. 19 Ще заки говоритимеш - повчися, і лікуйся - перед недугою. 20 Заки судитимеш, себе перевір самого, тож у час кари знайдеш помилування. 21 Перед тим, як занедужаєш, -смирися, а, согрішивши, вияви розкаяння. 22 Хай ніщо не стримує тебе виконати обіт своєчасно, і не чекай аж до смерти, щоб бути оправданим. 23 Заки обітуєшся, приготуй себе, і не будь людина, що спокушує Господа. 24 Пам'ятай про гнів Божий за днів останніх і про час відплати, коли відверне він обличчя. 25 Згадай у час достатків про голоднечу; про злидні та вбозтво - коли ти багатий. 26 Від ранку аж до вечора час проминає - усе перед Господом переходить швидко. 27 Мудра людина в усьому обережна, і за днини гріха - стережеться завинити. 28 Кожен розумний спізнає мудрість, а й тому, хто знайде її, віддає він похвалу. 29 Хто розумний словом, той виявляє вченість: такі бо сіють дощем приповідки влучні. 30 Не ходи слідом за своїми пристрастями і від похотей своїх стримуйся. 31 Коли даси волю душі твоєї забаганкам, то осмішать вони тебе перед ворогами твоїми. 32 Не втішайся життям розкішним - не в'яжи себе з таким товариством. 33 Не допускайся зубожіння, бенкетувавши на позичене, коли сам у гаманці нічого не маєш.

19. Потреба зважати на власні вчинки 1-5; самоопанування в розмові 6-12; братнє картання 13-19; здоровий глузд 20-30

Робітник - п'яниця, - не розбагатіє; хто нехтує малим, той поволі занепаде. 2 Вино й жіноцтво пантеличать і розумних; хто до повій пристане - пристане до безстидства; 3 буде з нього здобич для молю й черви, і життя безсоромного прийде до погибелі. 4 Хто легковірний, той і легкодушний; хто грішить - той сам собі й шкодить. 5 Той, хто зловтішний, - буде засуджений. 6 Уникне зла, хто не терпить балакунства. 7 Коли не повториш слів лайливих, то вже ж тобі шкоди з того не буде. 8 Не оповідай про них ні другові, ні ворогові і, як нема тобі гріха в них, то їх не об'явлюй, 9 бо тебе вислухають, та остерігатимуться, а при нагоді ще й зненавидять. 10 Почув якесь слово? Нехай умре з тобою! Не бійся - воно тебе не розірве. 11 Слово для дурного - таке ж саме страждання, як і дитина для породіллі. 12 Що стріла, застрягла в стегні м'ясистім, те і слово у нутрі дурня. 13 Попередь свого друга, щоб часом щось не скоїв, а коли вже скоїв, то - щоб не повторював. 14 Попередь ближнього, щоб не розбалакувавсь, а коли вже розбалакався, то - щоб не повторював. 15 Попередь лишень приятеля, бо часто коїться наклеп, тож не вір кожному слову. 16 Бува, що й поховзнеться хтось, хоч і несвідомо, - а й хто ж не згрішив язиком своїм? 17 Попередь ближнього раніш, ніж погрожувати; будь законові Всевишнього слухняний. 20 Уся бо мудрість - острах Господній, і в кожній мудрості - виконання закону. 22 Знання лукавства - це ще не бути мудрим, і рада грішників - це ще не розсудливість. 23 Бо є зручність й осоружна, і в кого недосить мудрости, той - безумний. 24 Ліпший, хто, вбогий на розум, усе таки має острах, аніж, хто мудрий занадто, а закон переступає. 25 Буває спритність вишукана, та вона несправедлива, - буває, що правосуддя крутійством осягнути прагне. 26 Буває: лукавий ходить, прибитий лихом, а внутрі своїм - сповнений облуди; 27 понурий на вигляд, він удає з себе глухого, - та, як його не розпізнають, то він тебе й випередить. 28 Якщо, не мавши спромоги, він і не грішитиме, то однак зла накоїть при першій же нагоді. 29 Вже й з вигляду можна спізнати чоловіка, і з обличчя видно хто розумний. 30 Одяг у мужа, на зубах усміх і хода чоловіка - оповідають, хто він.

20. Мовчазний та говіркий 1-8; парадокси 9-12; себелюбство дурного 13-17; належна мова 18-26; приповістки 27-31

Буває докір, та несвоєчасний; буває й мовчазний, але розумний. 2 Ліпше зганити, аніж нагніватись. 3 Хто признається, той втрати уникне. 4 Що скопець, який силкується дівицю вінця позбавити, так і той, хто силою заводить правосуддя. 5 Не одного мовчазного вважають за мудрого, а багатомовного раз-у-раз ненавидять. 6 Дехто мовчить, бо не має відповіді; а інший мовчить, бо знає свою пору. 7 Мудрий мовчить до слушного часу, а балакун і безглуздий - не вважають на пору. 8 Хто цокотить занадто, той врешті обридне; хто накидується, той знавісніє. 9 Часом у злиднях пощастить людині, а часом і знахідка - немов утрата. 10 Буває гостинець, що для тебе безкорисний, а буває й гостинець, який віддає подвійно. 11 Буває, що з-за слави стається пониження, тоді як дехто підносить голову й у злиднях. 12 Дехто купує багато й ніби дешево, насправді ж платить за те аж усемеро. 13 Мудрий словами робить себе приємним, а в дурного й чемність іде намарно. 14 Гостинець дурня не дасть тобі користи, бо очі в нього жадібні за те взяти всемеро. 15 Дає він мало, а дорікає багато, роззявляючи рота, немов той окличник; сьогодні позичить, а взавтра вже й домагається, - ну й осоружна ж отака людина! 16 Дурень твердить: «Нема в мене друзів, немає й вдячности за мої добродійства; 17 їдуни мого хліба - язики невдячні.» Як же часто й громадно сміються з нього! 18 Ліпше послизнутись на підлозі, аніж язиком; падіння лихих ось так зненацька й стається! 19 Осоружна людина, недоречна мова - ось таке завжди на устах невігласів. 20 З дурного уст приповідки не приймають, - він бо її не каже своєчасно! 21 Декого стримує від гріхів убозтво, тож, спочиваючи, він не зазнає докорів сумління. 22 Дехто сам собі погубитель із-за соромливости, з-за якогось дурня сам себе занапащує. 23 Дехто з-за соромливости пообіцяє щось другові, - а й зробить собі з нього даремно ворога. 24 Брехня для людини - це ганебна пляма, вона - раз-у-раз на устах невігласів. 25 Ліпше злодій, ніж безнастанний брехун; а втім, вони обидва успадкують погибель. 26 Звичка до брехні - нечестя для чоловіка і ганьба при ньому довготривала. 27 Мудрий словами пошану до себе збуджує, розумний чоловік - вельможам довподоби. 28 Хто землю обробляє, той урожай свій збільшить, і хто вельможам довподоби, тому простять несправедливість. 29 Гостинці й дарунки засліплюють очі мудрих і, як гнуздечка в роті, відводять набік докори. 30 Схована мудрість і скарб незримий - яка з одного і другого користь? 31 Ліпше чоловік, що глупоту свою ховає, аніж чоловік, що ховає свою мудрість.

21. Різні гріхи 1-10; мудрий та дурний 11-28

Дитино! Согрішив? Не чини того більше, а й за гріхи попередні твої молися. 2 Утікай від гріха, немов від гадюки, бо як підійдеш - то він тебе вкусить; його ж бо зуби - левині зуби, які занапащують душі людські. 3 Мов двосічний меч - кожне беззаконня; на рану від нього - немає ліків. 4 Страх і насильство пустошать багатство, тим робом і гордого дім запустіє. 5 Мольба з уст бідного йде до вух Божих, тож і суд його незабаром нагряне. 6 Хто докір ненавидить, той слідує за грішником, хто ж страхається Господа, той навернеться серцем. 7 Сильного язиком пізнати здалека; розумний же знає, коли він послизнеться. 8 Хто будує дім свій на гроші чужії, той каміння на зиму неначе збирає. 9 Громада беззаконних - то купа клоччя, їхній кінець у полум'ї вогню. 10 Грішників дорога викладена камінням, а на її кінці - прірва пекельна. 11 Хто закон пильнує, той думкам своїм володар: мудрість - вершина Господнього остраху. 12 Нічого не навчиться, хто здібностей не має, але є і здібності, що побільшують смуток. 13 Мудрого знання помножиться, як повінь, і рада його - як джерело життєве. 14 Нутро дурного - мов посуд розбитий: жадного знання воно не втримає. 15 Розумний, коли почує мудре слово, то похвалить його й додасть до нього; коли ж розбещений почує, то його не вподобає й кине його геть позад себе. 16 Мова дурного - мов тягар у дорозі; на устах же розумного - ласкаве слово. 17 Розумних уст шукають у громаді, і над їхніми словами роздумуватимуть у серці. 18 Мов дім у руїнах - така дурного мудрість, і знання нерозумного -слова недоладні. 19 Для нерозумного повчання - колоди на ногах, щось, неначе кайдани на правиці. 20 Дурний, коли сміється - підносить голос, розумний же ледве тихенько всміхнеться. 21 Мов золота прикраса - розумного наука, вона - немов обручка на правиці. 22 Дурного нога в хату швидко вступає, досвідчена ж людина - соромиться інших. 23 Безглуздий крізь двері заглядає в хату, людина ж вихована стоятиме ззовні. 24 Під дверима наслухувати - людська невихованість: такого безчестя не стерпить розумний. 25 Уста балакунів оповідатимуть дурниці, слова ж розумних - важаться старанно. 26 Серце дурних у них на роті, мудрих же уста - в їхньому серці. 27 Коли безбожник проклинає противника, то він проклинає себе самого. 28 Плямить самого себе наклепник, тож і сусіди його зненавидять.

22. Невдалі діти 1-8; дурний 7-18; вірна дружба 19-27

Лінивий схожий на опоганений камінь, тож кожен лиш посвистує на його нікчемність. 2 Лінивий схожий на купу гною: хто б лиш його торкнувся - обтрусить руку. 3 Сором для батька - невихованого породити, а й дочка така на неславу йому родиться. 4 Розумна дочка придбає собі чоловіка, а сороміцька - журба для батька. 5 Безчесна соромить батька й чоловіка, від обох них не буде їй доброї слави. 6 Як музика в смутку, так мова невчасна; картання ж і повчання -повсякчасна мудрість. 7 Діти, що живуть чесно й мають що їсти, приховують скромне батьків походження. 8 Діти ж зневажливі, зле виховані й пихаті - безчестять шляхетність власної родини. 9 Учити дурного - черепки докупи зліплювати або ж будити глибоко заснулого. 10 Розмовляти з дурнем - розмовляти з сонним: кінець-кінцем він скаже: «А про що бо йдеться?» 11 Над мертвим плач: він утратив світло; і над дурним плач: він утратив розум. Та не плач так гірко за мертвим, бо він уже спочиває; життя ж дурного - гірше від смерти. 12 Жалоба по мертвому - семеро днів, за дурнем же й нечестивим - всі дні їхнього віку. 13 Не починай з безумним довгої розмови, а й не заходь до нерозумного. Бережися його, щоб клопоту не мати й щоб не забруднитись, його дотикавшися. Уникай його, то й знайдеш спокій, і безглуздя його тобі не докучатиме. 14 Що бо буває тяжче від олива? Як воно зветься - хіба не - дурень? 15 Пісок бо, сіль і брилу заліза легше нести, ніж людину безглузду. 16 Бантина, добре збита на будівлю, не розійдеться під час землетрусу; отак і серце, стале в обдуманому рішенні, не захитається ні о якій порі. 17 Серце, оперте на розумну думку, - наче тинк піщаний на вигладженій стіні. 18 Жорства ота, що кладуть нагору, не може встоятись супроти вітру; то й серце полохливе при дурній раді не встоїться супроти ніякого страху. 19 Хто вколе в око - з нього сльози виточить; хто ж у серце вколе - почуття його виявить. 20 На птахів камінь кинувши, їх проганяють - закид зробивши другові, дружбу руйнують. 21 Хоч ти й на друга оголив меча, все ж не втрачай надії, бо поворот - можливий. 22 Хоч ти й на друга відкрив свого рота, все ж не лякайся, бо примирення можливе, - крім образи, зневаги, зради тайни й удару-підступу, бо таке відсторонює кожного друга. 23 Придбай довір'я ближнього, коли він у злиднях, бо тоді й у його достатку з ним добра зазнаєш; будь при ньому в час його скрути, тоді частку матимеш у його спадщині. 24 Пара й дим із печі вогневі передує - так кровопролиттю передують образи. 25 Друга я не посоромлюсь боронити, і ховатись від нього не буду. 26 А спіткає мене якесь лихо з-за нього, то й кожен, те почувши, його стерегтиметься. 27 Хто бо поставить на мого рота сторожу, і на губи мені - належну печать, аби не впав я з-за них, і мене не погубив мій язик!

23. Чуйність 1-8; нерозважні присяги 9-11; негожа розмова 12-15; пересторога від нечистоти і перелюбства 16-27

Господи, Отче й Владико життя мого, не залиш мене їхньому замислові, не допусти, щоб я з-за них упав. 2 Хто бо думки мої батогом приборкає, а серце моє - повчанням мудрости, щоб не щадити мене у моїм невігластві та й щоб не пропустити їхніх гріхів, 3 щоб мої помилки не були побільшені, щоб мої гріхи не були помножені, щоб я не впав перед моїми ворогами й щоб не зловтішався мій ворог надо мною. 4 Господи, Отче й Боже життя мого, не допусти, щоб зір мій був гордовитий, 5 і лихе пожадання відверни від мене! 6 Змисловість і розпуста хай не володіють мною, не видавай мене сороміцьким пожаданням! 7 З уст повчання слухайте, діти! Хто їх берегтиме, той не пропаде. 8 Грішника впіймають власні уста, обмовник і гордий з-за них упадуть. 9 Уст не призвичаюй твоїх до клятви, не звикай бо клястись ім'ям Святого. 10 Бо як слуга, допитуваний стало, прутів при тому не уникає, так і той, хто кленеться ім'ям Господа постійно, чистим від гріха не залишиться. 11 Хто на клятви щедрий, сповниться беззаконням, і ніколи бич його дому не покине. Завинить, гріх його буде на ньому, а не вважатиме, то згрішить він подвійно. Нещиро поклянеться - не буде виправданий, а й хата його сповниться злиднів. 12 Буває бесіда, що до смерти провадить, - нехай її не буде у спадщині Якова! Таке від благочесних далеким буде, і вони у гріхах не будуть валятися. 13 Не призвичаюй уст до грубої нечемности, бо саме тут і грішне слово. 14 Про батька-матір своїх згадай, коли між вельможами будеш сидіти, щоб перед ними ти на оці мав їх, щоб не поводився ти, мов той дурень, - щоб не побажав ти радше не народитись та й не лихословив день твоїх народин. 15 Людина, що звикла робити закиди, вік свій увесь від того не виправиться. 16 Два роди (людей) гріхи помножують, а третій (на себе) гнів накликає: 17 пристрасть, мов жар палкий, гаряча, - вона не погасне, аж поки не зникне; чоловік, що нечистий власним тілом, - він не спочине, аж вогонь його спалить, - бо безстидний смакує від кожного хліба, тож не заспокоїться до самої смерти; 18 чоловік, що грішить супроти власного ложа, - він каже сам до себе: «Хто бо мене бачить? Темнота круг мене й стіни мене закривають, мене ніхто не бачить, - то чого мав би боятись? Всевишній гріхів моїх не згадає», 19 а боїться ж бо він лиш людських очей і не знає того, що Господні очі, тисячекротно світліші від сонця, за всіма дорогами людськими наглядають та й промикаються в таємні закутини. 20 Ще перед сотворенням було йому все знане, а вже ж і тоді, коли воно - довершене. 21 Тож такого серед майдану міського скарають, і впіймають якраз там, де він і не сподівався. 22 А так і з жінкою, що покинула чоловіка й придбала спадкоємця від іншого: 23 перше бо - законові Всевишнього не корилась, потім - чоловікові кривду заподіяла, а потретє - вона перелюбом осквернилась і дітей привела від іншого чоловіка. 24 Тож і таку бо виведуть перед громаду, і дітей її як слід розслідять: 25 і діти її не закоріняться, не принесе плодів її віття. 26 Спомин про себе вона лишить на прокляття, і ганьба її не зітреться ніколи, - 27 і ті довідаються, що потім прийдуть, що немає нічого над острах Господній - нічого солодшого над зберігання Господніх заповідей.

24. Похвала мудрості 1-22; мудрість та закон 23-34

Похвала бо мудрості - у ній у самій, і прослава її - серед її народу. 2 У громаді Всевишнього вона уста розтулює, її самозвеличення перед його могутністю: 3 Вийшла я, мовляв, із уст Всевишнього та й оболоком укрила землю. 4 На висотах я оселилась, і мій престол - у стовпі хмаринному. 5 Я одна обійшла кругом небесним, і в глибинах безодні я походжала. 6 У хвилях морських і по всій землі, й у кожнім народі й племені я володіла. 7 Між ними всіма я спокою шукала: в чиїй бо спадщині мені оселитись? 8 Тож заповів мені Творець усього, і той, хто створив мене, намет нап'яв мій та й мовив: «У Якові будь твоя оселя, і твоя спадщина будь в Ізраїлі!» 9 Спередвіку, споконвіку створив він мене, тим то я вічно існувати буду. 10 У святому наметі перед ним я служила, і укріпилась я у Сіоні. 11 У місті улюбленім він оселив мене, і в Єрусалимі - влада моя. 12 Я вкорінилась у прославленім народі - у частці Господній, у наслідді його. 13 Мов той кедр ливанський, я виросла вгору, мов той кипарис на горах Хермонських. 14 Мов та пальма в Ен-гаді, виросла я, мов у Єрихоні садженці трояндні, мов маслина ота на рівнині пишна, - виросла я, немов той явір. 15 Мов цинамон і аспалат, видавала я пахощі, мов добірна мірра, була я запахуща, - мов та халвана, й онікс, і стакта, мов дим кадила отой у наметі. 16 Мов той теребінт, я розпростерла галузки, і віття моє - віття слави й ласки. 17 Мов ті виногрона, я пишне гілля вигнала, і квіття моє плоди преславні та багатющі видало. 18 Я мати красної любови, остраху, знання й благонадії, я даю вічні блага всім моїм дітям і тим, що від Бога призначені. 19 Прийдіте ж до мене, ви, що мене бажаєте, і живітеся досита плодами моїми. 20 Згадка про мене солодша від меду, і моя спадщина солодша, ніж медовий стільник. 21 Хто мене споживає, той ще схоче споживати, хто з мене п'є, той ще захоче пити. 22 Хто мене слухає, той не осоромиться, хто мною кермується, той не согрішить. 23 Усе це книга завіту Бога Всевишнього, закон, заповіданий нам від Мойсея, спадщина для Яковових громад. 24 Не занепадайте на силі, бувши у Господі, пристаньте до нього, щоб укріпив вас, - Господь бо Вседержитель це Бог єдиний, і немає іншого, крім нього, Спасителя. 25 Повен мудрости він, як Пішон, мов той Тигр за днів новоплоддя, 26 мов Ефрат, він сповнений розумом, мов Йордан під час жнив. 27 Він, наче світло, повчання розливає, наче Гіхон під час винозбору. 28 Ані перший, хто бравсь, не спізнав до кінця її, а й останній не дослідив ще її; 29 бо помисли має ширші від моря, і від безодні більший задум її. 30 А я - немов рівчак від річки, мов той водопровід, що у сад провадить. 31 Я промовив: - Сад мій зрошу, і грядку свою напою. - І ось уже річкою рівчак мій обернувся, а ріка на море перетворилась. 32 Я дам науку, мов світло зірниці, і сяйво її понесу я далеко. 33 Навчання зіллю я, немов пророцтво, і полишу його поколінням повіки. 34 Дивіться: не тільки для себе трудивсь я, а й для тих усіх, які її шукають.

25. Добрі та лихі люди 1-12; злі жінки 13-26

У трьох речах милуюсь і в них красуюсь я перед Господом та перед людьми: згодою між братами, приязню між сусідами й жінкою та чоловіком, які дружньо живуть. 2 Три роди людей душі моїй осоружні, і життя їхнє вельми для мене бридке: бідний - пихатий, багатий - брехун і старий - перелюбець, що з глузду з'їхав. 3 Коли ти нічого не назбирав за молодощів, то як же знайдеш за старощів твоїх? 4 Яка ж то гарна річ для сивини - розсуд, і для старших - знати раду дати! 5 Яка ж бо гарна для старих -мудрість, і для поважаних - розважність і порада! 6 Вінець старих - великий їхній досвід, і похвальне в них - острах Господній. 7 Дев'ять речей блаженними вважаю я у серці, десяту ж висловлю словами: чоловік, який дітьми утішається, а й який за життя ворогів падіння звидів. 8 Щасливий, хто живе з розумною жінкою, хто язиком своїм не послизнувся, а й хто не служив від себе негіднішому. 9 Щасливий той, хто знайшов обачність, а й той, хто повідає вухам уважним. 10 Великий той, хто знайшов мудрість, - та немає над того, хто Господа страхається. 11 Острах Господній усе перевищує: хто його має, кому він рівня? 12 Острах Господній - початок любови до нього, віра - початок приєднання до нього. 13 Усяка рана, але не рана серця! Усяка злоба, але не злоба жінки! 14 Усяке нещастя, та не нещастя від ненависників, і всяку помсту, та не помсту вражу! 15 Бо нема отрути над отруту змія, і немає гніву над гнів ворога. 16 Жити я волію з левом та драконом, аніж з лихою жінкою жити. 17 Лукавство жінки вид її змінює, обличчя робить темним, мов у ведмедя. 18 Чоловік її, сидівши собі з ближніми, хоче - не хоче, а гірко зідхає. 19 Мала всяка злоба супроти злоби жіночої - хай же доля грішника отаку спіткає! 20 Що ногам старого по піску вгору дряпатись, те язиката жінка спокійному чоловікові. 21 Не дай себе обманути жіночою красою, і не пожадай ніколи жінки. 22 Гідне гніву, стидке й вельми ганебне, коли жінка утримує свого чоловіка. 23 Прибите серце, вигляд сумний, рана в серці - від жінки лихої; безсилі руки, коліна немічні - від жінки, що чоловіка свого знещасливлює. 24 Від жінки гріх почався - з-за неї й усі вмираємо. 25 Не давай воді витікати, а жінці лихій - робити по-своєму. 26 Як вона не під твоєю рукою - віддали її від себе.

26. Добра жінка 1-4; 13-18; зла жінка 5-12; пересторога від блудниць 19-27; різне 28-29

Щасливий чоловік, що добру жінку має, - число його днів подвійне. 2 Чеснотлива жінка чоловіка звеселює, він проживе літа свої в мирі. 3 Добра жінка - це добра частка, вона дається тим, що Господа страхаються. 4 Чи багатий він, чи вбогий - у нього серце зичливе, і обличчя в нього завжди веселе. 5 Трьох речей моє серце боїться, а четверта мене лякає: наклеп з боку міста, заколотницький натовп і донос неправдивий - усе це гірше за смерть. 6 Біль серця й печаль - ревнощі жінки до жінки, і бич язика, що скрізь бере участь. 7 Лиха жінка - ярмо воляче, що погано прив'язане; хто її має, той наче скорпіона тримає. 8 Жінка п'яниця - гідна гніву великого; безчестя своє годі їй приховати: 9 безстидство в очах її, вгору витріщених, і як зиркає ними, то зразу й пізнати. 10 Пильно наглядай за дочкою розпущеною, щоб, бачивши твою байдужість, з того не скористалась. 11 Бережися слідувати за зором сороміцьким - не дивина тобі буде, коли в гріх уведе тебе: 12 як прагнущий подорожній уста розтуляє і п'є кожну воду, на яку натрапить, так вона проти кожного кілка розсідається й кожній стрілі свій сагайдак відкриває. 13 Ласкавість жінки чоловіка звеселює, і розсуд її його кості утучнює. 14 Мовчазна жінка - дарунок Господній; вихованій добре - ціни немає. 15 Сором'язлива жінка - подвійна ласка, ціни немає для чистої душі. 16 Як сонце, що сходить на висотах Господніх, так доброї жінки чар, що хату її прикрашає. 17 Світильник сяє на свічнику святому, а краса обличчя - на стрункій постаті. 18 Золоті стовпи на срібній підставі - гарні ноги на п'ятах міцних. 19 Сину, бережи здоровим цвіт твого віку і сили твоєї чужим не віддавай. 20 На рівнині розшукавши найродючіше поле, сій твоє зерно, на власну шляхетність покладаючись. 21 Тим парості твої, що по собі залишиш, ростимуть, кріпкі у своїм благородстві. 22 На продажну жінку плюнути та й годі, заміжня ж - башта смерти, коли хтось зазіхне на неї. 23 Безбожна жінка - уділ беззаконного, побожна - того, хто Господа страхається. 24 Турбота безстидної жінки - неслава, сором'язлива ж дочка й свого чоловіка стидається. 25 Розпусну жінку вважають за собаку, скромній же притаманно Господа страхатись. 26 Жінка, що шанує свого чоловіка, - для всіх вона явище мудрости; а та, яка не шанує, - знана з безбожної гордости. Щасливий чоловік, що добру жінку має, - число його днів подвійне. 27 Жінка галаслива, язиката - сурма воєнна, що зве до бою, тож кожен чоловік у такій халепі - наче б жив у неспокоях битви. 28 Дві речі моє засмутили серце, третя ж до гніву мене призводить: муж-воїн, що терпить у злиднях нужду; розумні мужі, коли нехтують ними; і той, що від праведности повертається до гріха, - Господь бо такого для меча готує. 29 Купцеві не легко провини уникнути, крамареві ж - виправдатись від гріха.

27. Про купців 1-3; розмова виявляє людей 4-10; заклик стерегтися дурного 11-15; зрада таємниці 16-21; пересторога від підступу 22-30

Багато людей грішать із-за користи: розбагатіти прагнучи, стають немилосердними. 2 Кілок між щілини каміння вбивається, а між продаж та купівлю прокрадається гріх. 3 Хто в острахові Господньому не тримає себе ревно, то хата в такого незабаром розвалиться. 4 Коли решето трусять, висівки залишаються, - так і хиби чоловіка в його розмові. 5 Піч випробовує ганчарське начиння - людину випробовує її розмова. 6 З плоду дерева праця над ним виявляється, думка ж людського серця - із слова. 7 Мужа не хвали, поки він ще не висловився, бо щойно словом людина випробовується. 8 За правдою гнавшись, її досягнеш і в неї зодягнешся, мов у шати препишні. 9 Птахи живуть із собі подібними - правда повертається до тих, що чинять правду. 10 Лев учиняє на здобич засідку, а й гріх - на тих, що несправедливість коять. 11 Розмова благочесного - повсякчасна мудрість, безумний же змінюється, наче той місяць. 12 З нерозумними бувши, зважай на час, а бувши з розумними - будь якнайдовше. 13 Осоружне те, що варнякають дурні, а й сміються вони у гріха розкошуванні. 14 Як базіка нагромаджує клятви - стає волосся дуба, а як почне сперечатись - вуха затуляти треба. 15 Викликає кровопролиття сварня бундючних, - лайку їхню гидко слухати. 16 Хто тайни розголошує - втрачає довір'я, і друга собі він більш не знайде. 17 Друга люби і на нього звіряйсь, та, розголосивши його тайни, вже за ним не женись; 18 бо як людина втрачає свого небіжчика, так і ти втрачаєш твого ближнього дружбу, 19 і як випустив єси з рук своїх птаха, так і друга ти втратив - не впіймати більше! 20 Не женися за ним, бо вже він далеко: мов сарна із сітей, утік він. 21 Бо на рану є перев'язка, і на лайку - примирення, та немає надії для того, хто зраджує тайну. 22 Хто прижмурює око, той лихо кує, і вже годі його відвернути від того. 23 Перед очима твоїми уста його солодкі, він буде твої слова подивляти, та потім мову свою перекрутить і в твоїх же словах знайде він згіршення. 24 Многе мені осоружне, та ніхто так, як оцей; а й Господеві стане він осоружний. 25 Хто підкидає камінь - собі ж на голову кидає; призводить до рани удар зрадливий. 26 Хто яму копає - у неї впаде; хто сіть розставляє - впіймається в неї. 27 Хто чинить погане - воно впаде на нього, так що й сам не взнає, звідкіль воно нагрянуло. 28 Глум і наруга - для гордовитого; та й помста, мов лев, чигає на нього. 29 У сітку потраплять ті, що раді падінню побожних: муки їх жертимуть ще перед смертю. 30 Гнів та пересердя - речі мерзенні: уділом вони чоловікові грішному.

28. Злопам'ятство 1-12; обмовні язики 13-26

Хто мститься, той від Господа помсти зазнає і за свої гріхи здасть докладний рахунок. 2 Ближньому твоєму кривду прости, тож, попросивши, й сам прощення гріхів одержиш. 3 На людину людина плекає гнів -а сама вилікування в Господа шукає? 4 До собі подібної людини не має милосердя - а сама за власні гріхи свої просить? 5 Коли ж такий ось, тілесний, плекає пересердя - хто ж гріхи його власні йому простить? 6 Пам'ятай про кончину, перестань ворогувати; про тління, про смерть - залишайся при заповідях. 7 Пам'ятай про заповіді, не гнівайся на ближнього; про союз Всевишнього - і провину пробач. 8 Від сварки утримайсь, то й гріхів уникнеш: гнівлива людина сварню розпалює. 9 Грішна людина дратує друзів і зводить наклепи на миролюбних. 10 Відповідно до палива й вогонь загориться: яка запекла сварка, так вона й займеться; яка сила в людини, така й її лють; яке її багатство, таке й гніву її зростання. 11 Раптова суперечка вогонь розпалює, сварка зненацька - кров проливає. 12 Дмухнеш на іскру - вона й розгориться; плюнеш на неї - вона погасне. А й це, і те - з твоїх уст виходить. 13 На підшептувача й двоязичного - ваші прокльони: вони бо миролюбних багатьох погубили. 14 Язик обмовника розхитав численних, ганявши їх від народу до народу; він зруйнував міста премогутні, а й розвалив будинки вельмож. 15 Язик обмовника призводив чесних жінок до розлуки, позбавляв їх плодів їхньої праці. 16 Хто на нього зважає - не знайде спокою, не зазнає життя тихомирного. 17 Удар батогом залишає смугу -удар язиком ламає кістки. 18 Від гострого меча полягло багато, але не стільки, скільки впало від язика. 19 Щасливий, хто має захист від нього, хто середовищем його люті не проходить, хто кормиги його на собі не волік, хто в кайдани його не був закутий; 20 бо кормига його - кормига залізна, і його ланцюги - ланцюги мідяні. 21 Погана та смерть, що є смертю від нього, і кращий за нього є навіть ад! 22 Над побожними ж він влади не матиме, в його полум'ї вони не будуть горіти. 23 Ті в нього потраплять, що Господа полишають; у них розгориться він і не погасне; нагряне на них, неначе той лев, мов той леопард, лютуватиме над ними. 24 Гляди ж, обгороди майно своє глодом, срібло твоє й золото добре обв'яжи. 25 Вагу та міру для слів своїх вироби, ворота й засуви зладнай для своїх уст. 26 Зважай, щоб ти з-за нього не послизнувся, не впав перед тим, хто засідку влаштовує.

29. Про позику 1-13; громадянство 14-28

Хто чинить милосердя, той ближньому позичає; хто йому допомагає, той зберігає заповіді. 2 Позичай же ближньому, коли він потребує, а й віддай назад ближньому слушного часу. 3 Дотримуй слова і будь з ним чесний, то й знайдеш те завжди, що тобі потрібне. 4 Багато таких, що позику за знахідку вважають: надокучливі вони для тих, які допомогли їм. 5 Перед тим, як узяти, такий в руки цілує, про багатство ближнього смирненько балакає, - треба віддавати, то він зволікатиме, віддасть образливим словом чи на лихі часи нарікатиме. 6 А як і зможе заплатити - то й половину одержавши, радітимуть із того, немов із знахідки. Бо інакше він позбавить його власних грошей: знечев'я такий бо йому ворогом стане, прокльонами й наклепами йому віддячиться, а замість слави відплатить йому безчестям. 7 Многі з-за того лукавства й не бажають позичати - бояться бо задармо майна позбутися. 8 З покірним, одначе, будь довготерпеливий і не зволікай супроти нього з твоєю милостинею. 9 Заповіді ради за бідолаху заступись і в потребі не відсилай його впорожні. 10 Пожертвуй грішми твоїми ради брата й друга: хай під каменем не іржавіють, хай не пропадають. 11 Скарб свій вживай згідно з заповідями Всевишнього: це тобі буде корисніше, ніж золото. 12 Милостиню замкни у себе в коморах - вона тебе вирятує з усякого нещастя. 13 Над сильний щит і над спис важкий воюватиме на ворога вона за тебе. 14 Добра людина поручиться за ближнього свого, той же, хто втратив сором, його покине. 15 Тож не забудь ту послугу з боку ручителя: він бо за тебе віддав свою душу. 16 Грішник розтринькає добро поручителя, невдячна душа покине свого рятівника. 17 Багато заможних порука зруйнувала, жбурляла їх, наче хвилі морськії. 18 Виселила вона мужів премогутніх, та й блукали вони між народами чужими. 19 Грішник, що поривається поручитись, а женеться за зиском, - під суд потрапить. 20 Ближньому допомагай за твоєю спромогою, а й зважай на те, щоб самому не провалитись. 21 Головне для життя - вода, хліб і одяг та й хата, щоб було чим прикрити наготу. 22 Ліпше життя злиденне під дахом з драниць, аніж пишні страви у домі чужому. 23 Чи в тебе мало, чи багато - будь задоволений, то й не вчуєш докору, мовляв - ти приходень. 24 Лихе то життя - з хати в хату тинятись і, де б не примістився, не сміти уст розтулити. 25 Пригостиш, даси пити, - а подяки не буде; до того ж і слова ще гіркії почуєш: 26 «Йди сюди, зайдо, стола приготуй. Маєш там щось? Ну, то дай мені їсти! 27 Забирайся, зайдо, поступися гіднішому: загостив до мене брат мій - я хати потребую!» 28 Тяжко оте для людини розумної - за хату чути докір та зневагу від вірителя.

30. Виховані діти 1-13; ліпше здоров'я, ніж багатство 14-20; радощі приносять здоров'я 21-25

Хто любить свого сина - тримає для нього різку, щоб мати з нього врешті-решт утіху. 2 Хто сина виховує добре - матиме з нього користь, а й серед знайомих пишатись ним буде. 3 Хто сина повчає, тому заздритиме ворог, перед друзями ж буде ним радіти. 4 Такий батько, померши, наче й не вмре: по собі бо лишив подібного до себе. 5 За життя свого побачивши, милувався він з нього, тож при смерті своїй не зазнав він смутку. 6 Проти своїх ворогів лишив він відплатника, а й для друзів - того, хто добродійства оплатить. 7 Хто ж випещує сина - той і рани його перев'яже ще й над кожним його зойком серцем здригатиметься. 8 Необ'їжджений кінь стає норовистим, а син свавільний стає зухвалим. 9 Випестиш сина, - а він тебе розчарує, гратимешся з ним, - а він тебе засмутить. 10 З ним не пересміхайся, щоб з ним не сумував ти та врешті-решт не скреготав зубами. 11 За юности його не давай йому волі й очей не заплющуй, як поводиться по-дурному. 12 Ще замолоду роби його шию гнучкою, товчи йому боки, поки він ще молодий, бо, ставши впертим, він буде неслухняний. 13 Виховуй свого сина, ходи коло нього так, щоб ти не зазнав на собі його зухвальства. 14 Бідний, а здоровий і сильний це краще, ніж багатий, а з ранами на своєму тілі. 15 Здоров'я й сила ліпші від усякого золота, а сильне тіло - від надмірного багатства. 16 Немає багатства над тілесне здоров'я, і немає щастя над сердечну радість. 17 Краще смерть, ніж гірке життя, і вічний спочинок, ніж постійне чав'ядіння. 18 Що страви смачні для стуленого рота, те й приноси харчів, розкладених на гробі. 19 Яка ж бо користь від жертви бовванові? Таж він її ні їсти, ні нюхати не може! Отакий і той, хто має багатство, а не може ним покористуватись. 20 Лиш очима він оглядає й стогне при тому, мов скопець, який, дівчину обіймаючи, - скиглить. 21 Не завдавай душі своїй жалю, не муч себе думами сумними. 22 Радощі серця - то життя людини, а чоловіка веселощі - довголіття. 23 Розважай себе, втішай своє серце, геть проганяй від себе печаль: багатьох бо сум уже погубив - немає ніякого з нього пожитку. 24 Заздрість і гнів позбавляють віку, а журба завчасно старість приводить. 25 Щедре й добре серце насичене буде і користатиме з свого харчування.

31. Проти захланности 1-7; багатство добре лише тоді, коли душа чиста 8-11; їда й пиття 12-24; бенкет 25-31

З-за багатства безсоння виснажує тіло, а журба про нього сон відганяє. 2 Клопоти денні не дають спати: недуга тяжка сон забирає. 3 Багатий трудиться, статки збираючи, і при зупинках заживає розкошів. 4 Убогий же трудиться з життьової вимоги, тож і в спочинку він - злиденний. 5 Золотолюбові нема виправдання, хто гониться за зиском, на манівці зіб'ється. 6 Багато людей пропало з-за золота, і падіння їхнє було неминуче. 7 Воно - колода спотикання для тих, що йому жертвують, і пастка - для кожного безумного. 8 Щасливий той багатий, який без плями, який за золотом не побивається. 9 Хто він? Ми його щасливим наречемо, бо чудо вчинив він серед народу свого. 10 Хто перейшов цю пробу й лишивсь досконалим? Це буде на похвалу для нього: хто міг переступити, а не переступив, - зло вчинити, а не вчинив? 11 Блага такого скріплені будуть, про його добродійства розповість громада. 12 Коли сідаєш до столу препишного - не роззявляй над ним своєї горлянки й не кажи: «Ну й багато на ньому всячини!» 13 Пам'ятай: несите око - це річ погана. Яке бо створіння гірше за око? Ось тим воно й плаче з кожного приводу. 14 Куди такий гляне - руки не простягай, і разом з ним не накидайсь на миску. 15 Розумій твого ближнього, як себе самого, і в кожній справі будь розважливий. 16 Їж по-людському те, що лежить перед тобою: не жвакай, - не будь огидний. 17 А й заради доброго виховання перший припиняй: не об'їдайся, бо таке вразити може. 18 І до столу сівши у великім товаристві, перший не простягай руки своєї. 19 Вихованій людині вистачає мало, - тож і на ложі своїм не сопітиме: 20 бо здоровий сон, коли живіт поміркований: людина, вставши вранці, є сама собою; тяжке ж безсоння, нудоту, болі внутрощів - має людина, яка не знає наситу. 21 Тож коли занадто ти переївся -устань, геть виблюй - то й зробиться легше. 22 Слухай мене, дитино, і не погорджуй мною: кінець-кінцем слова ти мої зрозумієш. У всіх твоїх справах будь старанний, і ніяка недуга тебе не спіткає. 23 Щедрого хлібом на всю губу вихваляють, і про гостинність його свідоцтво - певне. 24 А хто скупий хлібом, на того місто нарікає, і про скнарість його свідоцтво - точне. 25 Не будь при вині хоробрий - вино багатьох погубило. 26 Горно - проба на твердоту криці, вино - на серця у змаганні бундючних. 27 Вино для людей - життєвий напій, коли то його помірковано п'ють. Що за життя, коли вина бракує? Його ж бо створено на радощі людям. 28 Радощі серця, втіха душі - вино, пите вчасно й уміру потреби. 29 Гіркота для душі - вино, пите занадто, та ще й із пристрастю і з суперечкою. 30 Пияцтво безумному - погибель: більше гніву, зменшення сили, завдавання ран. 31 Не гани ближнього під час винопиття: його не зневажай, коли він веселий, не озивайсь до нього образливим словом і не докучай, гроші назад вимагаючи.

32. Бенкет 1-13; зберігання закону 14-24

Зробили тебе господарем? Не виносься: будь поміж ними як один з їхніх - подбай про них, а потім сядеш. 2 Щойно повинність виконавши, займи своє місце, щоб разом з ними ти міг веселитись і щоб тим увінчалось твоє порядкування. 3 Промовляй, старший, бо воно тобі личить, але - з розбором, второпно й музиці не на заваду. 4 Де треба слухати, не розливайся в розмові - не вдавай мудрого, як де пора на теє. 5 Самоцвітна печать на злотій прикрасі - гучні музики під час винопиття. 6 Смарагдова печать у золотій оправі - спів із музиками при вині солодкім. 7 Промовляй, юначе, як відчуваєш потребу, - та тільки разів зо два, а більше - якщо спитають! 8 Висловлюйся коротко: багато - кількома словами. 9 Бувши з визначними, до них не рівняйся; не многослов, коли говорить інший. 10 Громові блискавка передує -ласка ж передує сором'язливому. 11 Уставай вчасно, не будь останнім; повертаючись додому, - біжи, не гайся. 12 Розважайся там, чини за вподобою, але не гріши зухвалими словами. 13 А за все за оте - благословляй свого Творця: він бо тебе напоює благами своїми. 14 Хто Господа страхається, той повчання прийме; ті, що його шукають, знайдуть його ласку. 15 Хто шукає закон, той ним насититься, - лицемір же об нього лиш спотикнеться. 16 Хто Господа страхається, той розсудливим стане: праведність таких сяятиме світлом. 17 Грішна людина докору уникає і, щоб чинити свою волю, вимівки шукає. 18 Розумний поради не занехує, -безбожний же й бундючний нічого не страхається. 19 Не роби нічого, не зваживши думкою, то й не будеш каятись у вчинках своїх. 20 Не ходи вибоїстою дорогою, бо інакше спотикнешся об каміння. 21 Не покладайся й на гладеньку стежку. 22 Навіть з дітьми своїми обережний будь. 23 У всьому, що робиш, на себе зважай, бо й у тім - виконання закону. 24 Хто вірить у закон - зберігає заповіді; хто на Господа покладається - не зазнає шкоди.

33. Закон Господній 1-6; протилежності в явищах 7-19; господар у хаті 20-33

Хто Господа страхається, того лихо не спіткає, бо й від спокуси врятує він його наново. 2 Мудрий не має ненависти до закону, хто ж з ним лицемірить - той мов судно у бурі. 3 Розумний плекає віру в закон: для нього закон - вірогідний вирок. 4 Приготуйся словом, і тебе будуть слухати; зосередься знанням - і тоді відповідай. 5 Серце дурного, мов те колесо в возі, й мов вісь, що обертається - його міркування. 6 Глузливий друг - неначе той огир, який іржить під кожним вершником. 7 Чому воно так: день ліпший від дня, хоч денне світло в році - все від одного сонця? 8 Бо їх розрізнено спізнанням Господнім: він бо встановив усякі пори й свята. 9 Одні серед них він посвятив і звисочив, інші ж учинив будніми днями. 10 А й люди всі - з глини походять, з тої ж землі створено й Адама. 11 У своїм повнознанні Господь розділив їх і різними їхні стани вчинив. 12 З них деяких він благословив і вивищив, інших між ними - освятив і до себе наблизив, а деяких - прокляв, понизив, а й викинув їх із їхнього місця. 13 Так, як і глина в руках ганчаря, що з неї виробляє він за своєю волею, так люди в руках, того, хто створив їх і хто їм воздає за своєю справедливістю. 14 Супроти зла - добро, супроти смерти - життя, тож так і супроти благочесного - грішник. 15 Поглянь же на всі діла Всевишнього: вони всі - до пари, одне проти одного. 16 А я, останній - я, не доспавши, дозбирував за тими, що виноград збирають. 17 За Господнім благословенням, прибув я швидко й, мов винозборець, винотоку наповнив. 18 Зважте ж: я трудивсь не для себе самого, а й для тих усіх, що освіти шукають. 19 Тож слухайте мене, вельможі народу, - проводарі громади, насторожіть вуха! 20 Синові й жінці, братові й другові, доки живеш - не давай над собою орудувати; а й майна свого не давай іншому, щоб не довелось тобі, розкаявшись, просити його назад. 21 Доки ще живеш і доки духу в тобі - будь-кому себе не видавай на поталу. 22 Ліпше бо, коли в тебе діти попросять, ніж сам би ти в руки дітей своїх заглядав. 23 У всіх своїх ділах будь незалежний і не допускай твоїй славі заплямитись. 24 Коли закінчаться дні життя твого, коли смерть настане, - роздавай свою спадщину. 25 Для осла - паша, палиця і вантаж, для раба - хліб, карність і праця. 26 Застав раба до праці, і матимеш спокій; а звільниш йому руки - він шукатиме волі. 27 Ярмо й посторонок гнуть шию, тож рабові лукавому - колоди й побої. 28 Займи його працею, нехай не дармує: з безділля навчаються багато лихого. 29 Нехай так працює, як йому личить, а коли не слухається - наклади кайдани. 30 Однак не вимагай ні від кого занадто й не роби нічого без здорового глузду. 31 Коли маєш слугу, хай буде - мов ти сам; він бо - кровне твоє надбання. 32 Коли маєш слугу - вважай його за брата, бо й як себе самого, так і його потребуватимеш. 33 Як знущатимешся з нього, і він утече геть від тебе, то - на якій дорозі тоді його шукатимеш?

34. Сни й чари 1-7; досвідчений мандрівник 8-12; шанування Бога 13-17; про жертви 18-21

Надії нерозумного - пусті та марні, і безглуздого окрилюють самі сновиддя. 2 Хто вірить сновиддям - скидається на того, що за тінь хапається і за вітром женеться. 3 Це сновиддя - згідне з отим, що подоба обличчя в дзеркалі. 4 Що від нечистого може вийти чисте, а від брехливого - що правдиве? 5 Ворожба, чарування, сновиддя -речі порожні, це бо маріння вагітної жінки. 6 Коли їх у відвідинах Всевишній не зіслав, - не прихиляйся до них своїм серцем. 7 Бо сновиддя багатьох збили з пантелику, й ті, що на них надіялись, - розчарувалися. 8 Виконання закону має бути без фальшу: досконала мудрість - лише з уст щирих. 9 Многомандрівна людина - многотна знаннями, і хто дознав досвіду, розумно й розмовляє. 10 Хто не зазнав спокуси, той мало знає, - хто ж бував у подорожах, той набув досвід. 11 Багато дечого бачив я під час моїх мандрів, і знаю я більше, ніж можу оповісти. 12 Нераз потрапляв я у смертельну небезпеку, тож рятувався - завдяки досвідові. 13 Житиме дух отих, що Господа страхаються: надія бо їхня в тому, хто врятувати їх може. 14 Хто Господа страхається, перед іншим страху не має: нічого не боїться, бо він - його надія. 15 Того душа щаслива, хто Господа страхається, - бо на кого б він зіперся, і хто б його підтримав? 16 Господні очі на тих, які його люблять: могутній він їм захист і потужна підтримка; від пустельного вітру сховок, від полуденної спеки захорона; осторога від спотикання й допомога від падіння: 17 він, що душу вгору підносить й очі освітлює, що дає здоров'я, життя й благословення. 18 Приноси з неправно набутого - все одно, що й глузування: дари беззаконних не можуть бути вгодні. 19 Не довподоби Всевишньому нечестивих приноси, і гріхи він прощає - не за численні жертви. 20 Мов би сина жертвує на очах у батька, хто приносить жертву з добра нужденних: 21 таж за нестатків хліб це для вбогих - життя, і хто й того їх позбавляє, той - просто кровожерний. 22 Вбиває ближнього, хто відбирає його прожиток; позбавляти наймита заробітку - це кров проливати. 23 Один будує, другий руйнує: яка їм з того користь - невже тільки труд? 24 Один молиться, другий проклинає - чий же голос Владика вислухає? 25 Хто вмивається, доткнувшись мертвого, а потім до нього знов дотикається, - яку бо зискає користь він із свого миття? 26 Отак і людина, що за гріхи свої постить, а потім вирушає те саме чинити: хто бо вислухає молитву такого, і яка йому користь із того, що понижався?

35. Найкраща жертва - праведне життя

Хто закон береже, той приноси множить; хто пильнує заповіді, той мирні жертви приносить. 2 Хто віддячується - все одно що й муку питльовану жертвує; хто ж милостиню творить - приносить похвальну жертву. 3 Довподоби Господові, хто від зла відступає; покутна жертва - уникання неправоти. 4 Не з'являйся перед Господом з порожніми руками, бо все те - заради виконання заповіді. 5 Приносини праведного жертовник ситять, і пахощі їхні до Всевишнього здіймаються. 6 Жертва від праведного мужа приємна, спомин про неї не забувається. 7 Добрими очима хвали Господа, первоплодів рук твоїх не поменшуй. 8 При всяких приносинах будь веселий обличчям, посвяту десятини вчиняй із радістю. 9 Воздавай Всевишньому згідно з його даром - щедро за твоїми власними статками; 10 Господь бо тобі відплатить, поверне тобі всемеро. 11 Не вчиняй підкупу - його не буде прийнято: не звіряйся на жертву несправедливу, 12 Господь бо - суддя, він не зважає на особи. 13 А й не зважатиме на особу він проти бідного - він бо вислуховує просьбу покривдженого. 14 Сироти проханням він не погордує, ані вдовою, яка свою скаргу виливає. 15 Чи ж сльози вдовичі не течуть по щоках, не кричать проти того, хто їх викликав? 16 Хто служить, той буде доброзичливо прийнятий, і молитва його аж до хмар досягне. 17 Смиренного молитва крізь хмари пробивається: він не матиме втіхи, аж поки вона не дійде; 18 не спиниться, поки Всевишній над ним не зглянеться й не розсудить справедливих та не вчинить розправи. 19 Господь не забариться й не довго терпітиме їх, 20 поки не поб'є крижі немилосердним і не воздасть народам відплати; 21 поки не розсіє многоту зарозумілих і не зламає берло несправедливих; 22 поки не заплатить людині за її вчинками і людських діл не оцінить за їхніми задумами; 23 поки не розсудить справи свого народу і не врадує його у своїм милосерді. 24 Благодайне милосердя - за часів скрути: наче хмари дощові за пори посушливої.

36. Молитва за народ 1-17; вибір жінки 18-27

Зглянься на нас, Владико, Боже всесвіту, і споглянь! На всіх поган розповсюдь твій острах! 2 Зведи свою руку на чужі народи - нехай твою владу вони узріють. 3 Як перед ними явив єси твою святість між нами, так перед нами яви твою велич між ними. 4 Нехай визнають тебе, як і ми те визнали, що немає Бога, крім тебе, о Господи! 5 Віднови знаки, повтори чудеса, звелич свою руку й праве рамено. 6 Збуди гнів, ізлий своє обурення -розгроми противника, розбий ворога! 7 Час приспіши, спом'яни бо присягу, - щоб діла твої великі прославились. 8 Хай гніву вогонь пожере того, хто кинеться рятуватись: ті, що гноблять народ твій, хай знайдуть погибель. 9 Голови розбий проводарям ворожим, тим, що кажуть: «Крім нас немає нікого!» 10 Позбирай усі коліна Якова, поверни їм спадщину, як напочатку. 11 Змилуйся, Господи, над людом твого ймення - над Ізраїлем, що його ти нарівні з первородним поставив. 12 Зглянься над отим святим твоїм містом - над Єрусалимом, місцем твого спочинку. 13 Хай сповниться Сіон прославою твоєю, а твій народ - твоєю величчю. 14 Дай свідоцтво першим твоїм створінням: здійсни пророцтва, ім'ям твоїм проречені. 15 Тим воздай нагороду, які тебе очікують: нехай виявиться правдивість твоїх пророків. 16 Вислухай, Господи, благання молільників - як то був Арон народ твій поблагословив. 17 Хай знають усі, що землю населюють, що ти Господь, Бог віковічний. 18 Кожну страву шлунок приймає, та є страва ліпша від страви. 19 Піднебіння розрізняє страви з дичини, так і розумне серце - слова брехливі. 20 Нікчемне серце завдає страждання, та хто з добрим досвідом - той проти нього зрівноважиться. 21 Жінка приймає кожного мужа, та є дочка ліпша від дочки. 22 Вродлива жінка обличчя звеселює: понад усе вона, чого чоловік бажає. 23 Коли в неї на язиці доброта і скромність, то й чоловік її інакший, ніж звичайні люди. 24 Хто жінку здобуде, той щастя починає: помічницю - з ним споріднену, стовп для опертя. 25 Де нема огорожі, там майно грабують; де жінки немає - чоловік стогне, блукаючи. 27 Ось так і з чоловіком, що гнізда не має, а спочиває там, де ніч його застукає.

37. Нещирі приятелі 1-6; дорадники 7-15; різного роду вчені 16-26; поміркованість 27-31

Кожен друг каже: «Я теж твій приятель.» Та є ж бо й друг тільки за назвою. 2 Хіба не болить воно болем смертельним, як з друга чи товариша ворог робиться? 3 О думко лукава! Звідкіля взялась ти на те, щоб землю облудою вкрити? 4 Ось товариш радіє, коли друг його в щасті, - коли ж він у скруті, то стає проти нього! 5 Товариш другові ради шлунка допомагає, - а битва настала, то й хапає він зброю! 6 Не забудь про друга, коли бій відбувається, - не губи про нього згадки, у достатках бувши. 7 Кожен дорадник хвалить свою раду, - вже ж є й такий, що радить собі на користь. 8 Супроти дорадника будь обережний: заздалегідь довідайсь, чого йому треба, - він бо дораджує собі на користь, отож щоб не кинув проти тебе жереба, 9 а й щоб не мовив тобі: «Гарну маєш дорогу!» - щоб потім протистати й зорити, що тобі станеться. 10 Не радься того, хто з недовір'ям дивиться на тебе: від заздрісників твоїх крий свої наміри. 11 Не радься жінки про її суперницю, ані боягуза - про воєнну справу, ані крамаря - про справи обміну, ані покупця - про справи продажу, ані заздрісного - про діло вдячности, ані жорстокого - про добродійство, ані ледачого - про будь-яку працю, ані наймита поденного - про закінчення роботи, ані раба лінивого - про труди важкії: у жадній їхній пораді на них не покладайся. 12 Та завжди бувай із мужем благочесним, про якого знаєш, що пильнує він заповіді й що душа його подібна до душі твоєї, і що він, коли впадеш, тобі співчуватиме. 13 Тримайся поради серця свого: для тебе над нього нема нічого вірнішого. 14 Душа бо чоловіка звістить часто краще, ніж сім вартових, що височать на вартівні. 15 Понад усі ж бо речі - до Всевишнього молися, щоб дорогу твою спрямував до правди. 16 Кожному ділу початок - слово: кожній дії передує - порада. 17 Серце править за коріння думок, тож з нього виринають чотири речі: 18 добро і зло, життя і смерть, - а над ними язик завжди володіє. 19 Не один вправний - навчає багатьох, а для себе самого - геть непорадний. 20 Не один мудрагель, із-за слів зненавиджений, позбавиться всякої смачної поживи, 21 бо Господь ласки йому не зізволяє, тож і мудрість у ньому ніяка. 22 Не один є, хто сам для себе мудрий, і плоди його розуму, як він думає, певні. 23 Мудрий муж народ свій навчає, тож плоди його розуму певні. 24 Мудрий муж благословенням сповниться, тож усі, що його бачать, - величають щасливим. 25 Людського життя дні обраховані, але дням Ізраїля числа немає. 26 Мудрий здобуває довір'я в своїм народі, тож імення його повіки житиме. 27 Сину, за життя випробовуй себе самого: зважай, що лихе для тебе, й тому не віддавайся. 28 Не всяка бо річ користь приносить, і не кожному всяка річ довподоби. 29 Не насичуй себе будь-якими ласощами, не накидайся на страви, 30 бож ніяк не здорово - їсти понад міру, і ненасить провадить до важкої недуги. 31 З-за ненажерства численні вже вмерли, хто ж зважає на себе -життя своє продовжає.

38. Лікар 1-15; жалоба 16-23; ремества 24-34

Вшановуй належно потрібного тобі лікаря, бо й він існує з Господньої установи: 2 від Всевишнього - здатність лікаря, а й цар його обдаровує. 3 Голову лікаря знання його звисочують, тож і з боку вельмож йому подив належиться. 4 Господь із землі ліки виводить, і розумний муж не нехтує ними. 5 Хіба не від дерева вода посолодшала, а й сила його тим самим виявилась? 6 Це ж він бо людей обдарував знанням, щоб вони прославлялись його ділами дивними. 7 Ними лікується й усувається біль, і хто знається на зіллях, - уміє їх змішувати. 8 Тож діла його не мають ні кінця, ні краю, і мир від нього розповсюджується світом. 9 Сину, в недузі твоїй не побивайся, лиш молись до Господа, і він тебе оздоровить. 10 Провину відкинь, свої руки випростай, від усякого гріха очисти своє серце. 11 Ладан і пропам'ятну жертву з муки питльованої воздай, і зроби свій принос жирним, наскільки можеш. 12 А й лікаря примісти, бо й він Господом створений: хай тебе не полишає, бо й його ти потребуєш; 13 стається не раз, що одужання в їхніх руках перебуває. 14 Та й їм слід так само до Господа молитись, щоб ними він зволив подати полегшу і принести одужання для рятунку життя. 15 Той же, хто грішить супроти свого Творця, нехай потрапить лікареві в руки. 16 Сину, зронюй над померлим сльози, розпочинай голосіння, як личить тяжко стражденному; поховай його тіло, як звичай велить, і могили його не занедбуй. 17 Гірко ридай, ревно бий себе в груди, жалобу по нім справляй, що на неї заслужив він, - так день або й два, поговору ради, і аж тоді у своїм смутку втішся. 18 Бо смуток провадить до смерти, і серця журба потугу відбирає. 19 Смуток у злиднях перебуває, а вбогого життя - згідне з його серцем. 20 Смуткові серцем своїм не віддавайся, відкинь його геть - про кінець пам'ятай свій. 21 Не забувай - немає бо повороту: мертвому не допоможеш, а собі самому пошкодиш. 22 Пам'ятай про мій вирок, що й твоїм він буде: мені вчора, а тобі - сьогодні. 23 З спочивом небіжчика хай спочине й його пам'ять, - тож розрадь себе, скоро дух його з нього вийде. 24 Мудрість книжника в дозвіллі здобувається: хто вільний від заняття, той стає мудрим. 25 Як може той помудріти, хто рало тримає, хто рожном вихваляється, наче тим списом, хто волів поганяти знає й ходити коло них, хто ввесь час про бичків свою мову веде? 26 Думка в нього - як борозну провести, журба його вся - про пашу для теличок. 27 Так воно з кожним робітником та майстром, який день і ніч проводить на праці: той, хто виготовлюв різьбу на печатках, хто намагається урізнороднити рисунок, а й душу вкладає, щоб, мов живий, був малюнок, ще й не досипляє, щоб діло своє викінчити. 28 Так воно й з ковалем, що сидить біля ковадла та й розглядає сирове залізо: вогненна пара йому тіло розтоплює, він змагається з жаром у горнилі, молота гук йому вуха заглушує, очі ж його до зразка посудини прикуті; всім серцем старається діло він викінчити - не досипляє, щоб якнайкраще його прикрасити. 29 Так воно й з ганчарем, що сидить при своїй праці ще й ногами своїми крутить коло, а й до діла свого ввесь час пристосовується, і всі його рухи - геть обраховані: 30 руками глину зразкує, ногами її замішує, докладає серця, щоб малювання вивершити, - і не досипляє, щоб ще й піч очистити. 31 Усі вони здаються на власні руки, і в ремеслі своєму вправний кожен. 32 Без них неможливо збудувати місто, ні жити в ньому, ані ним ходити. 33 Та на віче народне їх не запрошують, на зборах вони нічим не відзначаються, не засідають на суддівських кріслах, - бо й не зрозуміли б судового рішення. 34 Вони не блищать ні знанням, ні розсудом, і їх не знайти серед складачів приповісток, - та зате підтримують вічне творіння, то й моляться про справи свого ремества.

39. Похвала вченому 1-11; похвальне слово Творцеві 12-35

Інакше з тим, хто віддає всю душу законові Всевишнього й мислить у ньому: він усіх предків досліджує мудрість, а на дозвіллі вникає у пророцтва, 2 зберігає оповідання славних мужів, у тайні ходи приповісток вдумується, 3 глузду таїнного приповісток дошукується, в загадки приповісток повнотою поринає. 4 Серед вельмож він служить, з'являється перед князями, подорожує в країни чужих народів, вивідує, що добре, а що зле між людьми. 5 Вже вдосвіта він усім своїм серцем шукає Господа, що його створив; свою перед Всевишнім молитву виливає, молитвою уста свої відкриває і з-за гріхів своїх благання висловлює. 6 Коли ж то Господь - Всевеликий - зізволить, то духом він розуму сповниться: сам дощем ізіллє слова мудрости своєї, а й Господеві в молитві подяку висловить. 7 Він і сам собі придбає раду й знання, а й над його тайнами буде роздумувати. 8 Він і сам в освіті виявить знання, а й прославиться в законі Господнього союзу. 9 Численні люди хвалитимуть його розум, вони повіки його не забудуть: пам'ять про нього не пропаде, й ім'я його житиме з роду в рід. 10 Про мудрість його повідатимуть народи, і хвалу йому оповістять на зборах. 11 Доки житиме, ім'ям над тисячі славитиметься, а й померши - добавиться йому. 12 Ще хочу оповісти про мої роздуми: я бо сповнений, мов той місяць у повні. 13 Благочесні діти, слухайте мене й зростайте, мов та рожа, посаджена над водою текучою. 14 Станьте запашними, немов той ладан, розквітніть виквітом, як та лілея, розповсюдьте пахощі й пісню співайте, Господа благословіте за всі його діла. 15 Звисочуйте ім'я його, велич його прославте піснями уст і звуками гарф, ще й так промовляйте, його хваливши: 16 Які ж бо прекрасні всі діла Господні! Всяке його веління досконало виконується. Не треба казати: «Що це? Навіщо?» - бо все придається у визначений час. 17 Вода, його словом, горою звелася, - голосом з уст його води зібрались; 18 його велінням постає усе йому бажане, - не існує, хто зупинив би, коли він рятує. 19 Перед ним же й діла кожної людини, і від зору його сховатись неможливо. 20 Сягає він поглядом від віку й до віку: супроти нього нічого дивного немає. 21 Не треба казати: «Що це? Навіщо?» - всі бо речі створені для своєї мети. 22 Благословення його рікою все вкрило, повноводною зливою напоїло землю. 23 А й гнів свій народам дає він у спадщину, як то воду перетворив був у соляну пустелю. 24 Прості путі його для благочестивих, - а для беззаконних вони непрохідні. 25 Споконвіку добро було створене для добрих, - як ото для грішних добро й зло. 26 Щонайпотрібніше для життя людини: вода і вогонь, залізо і сіль, пшенична мука, молоко й мед, кров винограду, олія й одежа. 27 Усе те благочесним іде на благо, - для грішних же злом обернутись може. 28 Бувають вітри, створені для кари, які в його гніві бичами стаються; у час виконання сипляться силою й гнів виладовують того, хто їх створив. 29 Полум'я, град, голод і смерть - усе те створене для покарання. 30 Звірячі зуби, скорпіони, гадюки, мстивця меч - нечестивим на погибель: 31 в його зізволенні виконавці з них охочі, й вони напоготові на землі в час потреби, - та у визначену мить не порушать його слова. 32 Ось чому я вже спочатку зважився, розміркував це й лишив на письмі: 33 Господні діла - усі бо добрі: кожній потребі - своєчасна його забезпека. 34 Тож не треба казати: «Це гірще від того», - бо все своєчасно схвалене буде. 35 Тож хваліте всім серцем і устами, і благословіте ім'я Господнє.

40. Людські злидні 1-11; приповістки 12-17; добре й ліпше 18-27; судьба жебраків 28-30

Велике завдання припало для кожного, і важке ярмо на дітях Адама, - і то вже від дня виходу з материнського лона аж до дня, як повертається до спільної всім неньки. 2 Їхні думки, сердешний страх -міркування про майбутнє, про смерти день. 3 Від того, хто сидить на престолі у славі, до того, хто, впокорений, у поросі й попелі; 4 від того, хто носить багряницю й вінець, до того, хто вгортається у грубу тканину, - скрізь лють і заздрощі, замішання й неспокій, страх супроти смерти, пересердя і сварка. 5 А під час відпочинку на постельному ложі - сон уночі лише думку заколочує. 6 Трохи відпочивши, або й зовсім ні, у сні від того втомлений, мов удень на варті, бентежений маривом серця свого, - неначе б він утікав від битви. 7 У хвилину ж, коли мав рятуватись, - пробудився та й чудується, що не було чого страхатися! 8 Для кожного створіння, від людини аж до скотини, а для грішників ще всемеро більш оте: 9 смерть і кров, чвари і меч, злидні та голод, утиски й бич. 10 Усе те створилося для беззаконних, а через них стався й потоп. 11 Усе, що з землі, знов піде в землю, а те, що з води, повернеться в море. 12 Усяке підкупство й несправедливість ізникнуть, вірність же буде стояти повіки. 13 Багатства неправедних, наче пічка, щезнуть, мов сильний грому удар, що гуркотить під час зливи. 14 Поки руки взнесені, інші радіють, та уготований цілковитий загин переступцям: 15 нащадки безбожних віття не пустять, нечестивця коріння - на голій скелі, 16 мов тростина при водах на березі річки, що раніш від іншої вирвана буде. 17 Ласка, то щось, мов рай благословенний, і добродійство перебуває повіки. 18 Життя самодостатнього й роботящого - солодке, та над одним і другим - скарбу знахідник. 19 Діти й будова міст ім'я увічнюють, але понад те - винайдена мудрість; стада й засіви надають поваги, та понад цим і тим - жінка бездоганна. 20 Вино та музика серце звеселяють, та понад одним і другим - любов до мудрости. 21 Сопілка й гарфа спів умилозвучують, та над одним і другим - любий голос. 22 Ласкавість і краса радують око, та над цим і тим - зеленая нива. 23 Час до часу стрічаються друг і товариш, та над цим і тим - жінка з чоловіком. 24 За години скрути брати й помічники, та понад цих і тих рятує -добродійство. 25 Золото й срібло скріплюють ноги, та понад це і те ціниться добра рада. 26 Багатство й сила додають відваги, та понад це і те - страх Господній: як є страх Господній, то нічого не бракує - з ним не треба й допомоги шукати! 27 Острах Господній - наче рай благословенний, він краще захищає, ніж слава сама. 28 Сину, не живи жебрацьким життям: як жебрати вже, то краще померти. 29 Той, хто заглядається на чужу трапезу, живе життям, що не є життям: чужими стравами себе він осквернює - розумний і освічений того вистерігається. 30 Устам безстидного жебрати приємно, та в нутрі його все ж вогонь займеться.

41. Смерть 1-13; чого соромитися 14-27

О смерте, гірка бо гадка про тебе для людини, що живе спокійно в своїх достатках, для того, хто безжурний і в усьому вдатний, а й хто має ще силу приймати поживу. 2 О смерте, присуд твій благодайний для людини, що вбога й уже безсила, що вельми стара, про все ж має журитись, - яка зневірилась і якій терпець увірвався. 3 Страху не май перед присудом смерти: згадай своїх попередників і тих, що ще будуть. 4 Це вирок Господній для кожного тіла: навіщо ж іти тобі проти волі Всевишнього? Ще десять, ще сто, ще тисяча років - в аді не будуть життю докоряти! 5 Огидні діти - грішників діти, а й ті, що перебувають в оселях безбожників. 6 Загине спадщина дітей грішників, завжди ганьба тяжітиме на їхньому потомстві. 7 Нечестивому батькові власні діти докоряють, бо саме через нього вони в неславі. 8 Горе вам, мужам нечестивим, що Бога Всевишнього закон полишили! 9 Народившись, ви на прокляття народжуєтесь, а вмираючи, матимете прокляття як долю. 10 Усе, що з землі, знов піде у землю, - тож нечестиві йдуть від прокляття на погибель. 11 Марнота людини - в тілі її; та не затреться ім'я побожного. 12 Про ім'я своє дбай, воно тобі лишиться над тисячі великих скарбів золотих. 13 Мало днів триває життя щасливе, та добре ім'я перебуває навіки. 14 Діти, бережіть мою науку в мирі; прихована мудрість і скарб незримий - яка бо користь із них обидвох? 15 Той кращий, хто приховує свою глупоту, ніж той, хто приховує власну мудрість. 16 Тож сором'язливі будьте згідно з моїм словом, - не добре бо піддаватись кожному стидові, та й не все всі по правді оцінюють. 17 Стидайтесь розпусти перед батьком-матір'ю, а брехні - перед князем та перед вельможею; 18 злочину - перед суддею та перед начальником, беззаконства ж -перед громадою та народом; 19 несправедливости - перед товаришем і другом, а крадіжки - перед місцем, в якому ти мешкаєш; 20 а й перед Божою правдою та союзом: на стіл із хлібом ліктями спиратись, 21 погорджувати кимсь, як приймаєш або даєш, мовчати до тих, які вітають тебе, 22 кидати оком на розпусну жінку, від співплеменника обличчя відвертати, 23 присвоювати частку чиюсь чи дарунок, заглядатися на жінку заміжню, 24 з служницею поводитись надто вільно, - не маєш наближатись до ложа її! - 25 проти друзів образливі слова пускати, - а давши їм щось, не роби докорів! - 26 повторювати чи переказувати те, що почуєш, а й робити явними слова таємні. 27 Ось тоді то й справді сором'язливим будеш, і ласку здобудеш серед усіх.

42. Чого соромитися 1-8; догляд за дочкою 9-11; жінки 12-14; похвальне слово Творцеві 15-25

Та таких ось речей аж ніяк не стидайся, і на особу не дивися, гріха уникаючи: 2 закону Всевишнього, ані союзу, ані вироку, який розсуджує нечестивих, 3 ні рахунку з товаришем у дорозі, ні поділу спадщини серед друзів, 4 ні точної міри в вазі й терезах, ні придбання прибутку великого чи малого, 5 ні зискової різниці при купецькому продажі, ані суворої кари для дітей, ані стусанів для раба ледачого, 6 ані запечатування, коли жінка -лиха, ані замка - там, де рук багато. 7 Хоч що б ти видавав, усе зваж і почисли, видаток і прибуток - усе запиши. 8 Не стидайся поправляти безумного й дурного, а й престарого, який з молодими сперечається: от тоді й матимеш справжню освіту, й усі тебе вихвалятимуть. 9 Дочка для батька - таємний клопіт, про неї журба йому сон проганяє: щоб не відцвіла, бува, ще замолоду, а коли заміжня, то щоб не знавісніла; 10 щоб не опоганилась, дівчиною бувши, щоб не завагітніла в батьківському домі; бувши ж із мужем, щоб не зраджувала, а й, заміжня, не залишилась неплідною. 11 Пильно наглядай за неслухняною дочкою, щоб не зробила тебе ворогів посміховиськом, поговором у місті, в народі пліток предметом, - щоб перед численними тебе не осоромила! 12 Не задивляйсь на вроду ніякої людини, не дозволяй собі з жінками сидіти: 13 бо від одежі міль виходить, а від жінки - злоба жіноча. 14 Краще чоловік лукавий, ніж споглядно добра жінка: жінка бо наводить ганьбу і сором. 15 Тепер же згадаю про діла Господні й оповім те, що я бачив: Господніми словами його діла здійснились. 16 Сонце, що світить, - на все споглядає, і твір Господній повен його слави. 17 Своїм святим Господь не зізволив оповісти про всі свої чудеса, що їх Господь Вседержитель укріпив, щоб усе тривало в його величі міцно. 18 Дослідив він безодню і серце людське, він прознає їхні наміри потаємні, бо кожним знанням Всевишній володіє, то й передбачає знаки часу. 19 Вік сповіщає минуле й майбутнє, і сліди викриває речей прихованих. 20 Ніяка думка його не минає, ніяке слово від нього не сховається. 21 Мудрістю своєю діла величні він оздобив, - він бо існує від віку до віку: йому не додано нічого, а й нічого не віднято, і ніякого дорадника він не потребує. 22 Любі всі чисто його діла, але ж те, що з них видно - то лише іскра! 23 Усе воно живе й перебуває повіки, для кожної потреби, - і все йому слухняне! 24 Усе йде до пари, одне проти одного, - він недостатнім не створив нічого. 25 Одне покріплює доброту другого, - тож хто насититься, на його велич споглядаючи?

43. Сонце 1-5; місяць 6-8; зорі 9-10; веселка 11-12; сніг 13-18; лід 19-22; море 23-26; похвальне слово Творцеві 27-33.

Пишнота висот - чистая твердь, вигляд небозводу - видіння слави! 2. Висхідне сонце звіщає на сході; яка бо предивна Всевишнього споруда! 3 Стоячи опівдні, висушує землю, - і хто бо встоїться перед його жаром? 4 Вогонь роздмухують, щоб жар здобути, та сонце палить гори утроє більше! Воно випаровує вогненну пару і блискучим промінням очі сліпить. 5 Великий Господь, що його створив, теж на слово його воно мчить своїм шляхом. 6 Та й місяць завжди о своїй порі визначає часи - знак відвічний, 7 Місяць вказує пору святкувань -світило, що зменшується, аж поки не зникне. 8 Від нього місяць має свою назву, він дивно зростає при своїх відмінах - знамено небесного війська, що світить на горній тверді. 9 Оздоба небес - яснії зорі, світляна прикраса в Господніх висотах: 10 словом Святого стоять за його велінням і не змінюються на чатах своїх. 11 Поглянь на веселку й благослови її Творця: у своєму сяйві вона бо прекрасна! 12 Оперізує небо луком осяйним: її бо нап'яли руки Всевишнього. 13 Велінням своїм він сніг шле на землю, присудом своїм блискавки мече. 14 Тож відчиняються комори його та й хмари вилітають, мов тії птахи. 15 Потугою своєю він згущує хмари, що розпорошуються градом, мов те каміння. 16 На погляд його здригаються гори, з волі його дме південний вітер. 17 Грому його гуркіт землю картає, мов та хуртовина з півночі й вихор. 18 Мов птахів вниз злітаючих, він сніг розсипає, що спадає додолу й осідає сараною: око дивується на красу його блискучу, серце чудується, як він спадає. 19 Він іней сипле на землю, мов сіль, і той, замерзаючи, колючиться шпичками. 20 Вітер холодний з півночі подме, а вже на водах крига твердне, по всій воді простелюється й воду опанцерює. 21 Він гори пожирає, пустиню випалює, зелень винищує, неначе той вогонь. 22 Гоїть усе те - хмара зненацька: роса, що спадає й оживлює по спеці. 23 За задумом власним він безодню втихомирив, а й насадив на ній острови. 24 Ті, що морем плавають, повідають про небезпеки, а ми, теє слухаючи, дивом дивуємось. 25 Там надзвичайні й предивні речі: різнородні тварини та морські потвори. 26 Завдяки йому все здійснилось добре, і все впорядковується Господнім словом. 27 Чимало б ще сказати - та не дійшли б до краю! Тож слів завершення: Він - усе! 28 Де спромогу знайти нам, щоб його прославляти? Він бо величніший від усіх своїх діл. 29 Страхітливий Господь, превеликий, і влада його - предивна! 30 Хваливши Господа, возносіте його мірою змоги - бо він ще вам понад силу; його звеличувавши, сили розгорніте, однак не втомлюйтесь, - бо до краю не дійдете! 31 Хто бачив його й міг повісти б про те? Хто б звеличив його на всю його велич? 32 Багато інших є тайн, ще більших, ніж оці: з діл його ми лише часточку бачимо. 33 Усе бо створив Господь - і мудрість дав благочесним.

44. Похвала предкам 1-15; Енох 16; Ной 17-18; Авраам 19-21; Ісаак та Яків 22-23

Та й славних мужів похвалімо - батьків наших за родами. 2 Багато слави придав їм Господь: велич свою явив споконвіку. 3 Вони панували у царствах своїх, ще й подвигами були вони славні; розумні своїми порадами, вони пророцтва оповіщали; 4 рядили народом, спомагаючи порадами і маючи розуміння супроти мудрости народу, - а й словом розумним своєї науки; 5 плекали музику й співи, творили писемні повісті. 6 Мужі багаті й могутні, вони в своїх оселях мирно жили. 7 Усіх їх поважали їхні сучасники, і за життя свого вони хвали зазнали. 8 Деякі з них лишили ймення, яке ще й досі з похвалою згадується. 9 Про деяких же з них згадки немає: вони зникнули, наче б не жили ніколи, а й були вони так, мов ніколи не було їх, - а з ними разом і діти їхні. 10 Та ось бо й мужі милосердні, благодіяння яких не забулись: 11 у потомстві їхнім лишиться - вийшла від них добра спадщина; 12 твердо їхнє потомство при союзі стоїть, а завдяки їм - також і їхні діти. 13 Потомство їхнє лишиться повіки, і слава їхня ніколи не померкне. 14 Їхні тіла поховані в мирі, а ймення їхнє живе у родах. 15 Про мудрість їхню повідатимуть народи, а їм похвалу громада звіщатиме. 16 Енох угодив Господеві, тож його перенесено: ось поколінням зразок каяття. 17 З Ноя був досконалий праведник: у час гніву він оновленням став, - із-за нього лишивсь на землі останок, коли ото був потоп учинився. 18 Вічні союзи з ним укладено, щоб усяке тіло потоп не нищив. 19 Авраам - великий батько багатьох народів: ніхто бо йому не дорівняв у славі. 20 Він дотримав закону Всевишнього, і з ним у союз він увійшов: на тілі його встановив він союз той і в випробуваннях виявився вірним. 21 Тим то він і запевнив його клятвою, що в його потомстві всі народи благословляться, що він його розмножить, мов порох земний, що потомство його, наче зорі, вивищить, що дасть йому спадщину від моря й до моря і від Ріки аж до країв землі. 22 Та й Ісаака також він запевнив - заради Авраама, батька його. 23 Благословення для всіх людей і союз він поклав на Якова голову: благами своїми його скріпив ще й дав йому край у спадщину; розподілив його на частини, почленував його на дванадцять поколінь.

45. Моясей 1-5; Арон 8-22; Пінхас 23-26

З нього він вивів милостивого мужа, який серед усіх ласку знайшов, який був і Богові, і людям любий: Мойсея, пам'ять якого - у благословеннях. 2 Учинив його славою до святих подібним, зробив його великим на страх ворогам. 3 Словом його він чуда спинив, перед царями його прославив, доручив йому провід свого народу, а й величі своєї частку йому виявив. 4 Вірного й лагідного, він освятив його, вибравши його з-поміж усіх живих. 5 Свій голос йому почути зізволив, а ввівши його в темную хмару, заповіді дав йому віч-на-віч, закон життя і те, що знати треба, щоб Якова навчати свого союзу, Ізраїля - своїх приписів. 6 Звисочив він і Арона, подібного йому святого, брата його - з коліна Леві. 7 Заключив з ним вічний союз, і надав священство йому в народі, благоліпієм його ущасливив, покрив його світлим одягом; 8 зодягнув його довершеною славою, прикрасив його сану знаками: спідньою одежею, хитоном та наплічником. 9 Оточив його ґранатовими яблуками й багатьма золотими дзвінками навколо, щоб при кожному кроці його видзвонювали, щоб звук їхній чути було у храмі - на спомин синам народу свого; 10 його шати священні - з золота, блавату та з кармазину гаптованої роботи; судовий нагрудник - з об'явленнями правди, витканий з кармазину мистецького виробу, 11 з дорогоцінним камінням, мов печатка, вирізьбленим, оправленим у золото - праці майстра-самоцвітника, - з виритим на пам'ять написом, за числом поколінь Ізраїля. 12 Вінець золотий вклав зверху завою, з відбитою на ньому печаткою посвячення, пишну відзнаку чести художньої роботи, прикрасу - втіху очам. 13 Перед тим ніщо не було таке гарне, і ніколи чужинець не надягав такого, - лише його сини та нащадки його повіки. 14 Жертви його палено суцільно -двічі щоденно, по всякий час. 15 Мойсей його висвятив, святим миром помазав - для нього з того був вічний союз, а й для його потомства, доки триває небо, щоб богослужбу й священодію виконували та іменем його народ благословляли. 16 Він його вибрав з-поміж усіх живих - приносити Господеві жертву, кадило й пахощі приємні на спомин, ще й покутувати за свій народ. 17 Заповідями своїми надав він йому; повновладу над тими постановами законів: давати Якову науку свідоцтв, Ізраїля просвічувати його законом. 18 Чужинці проти нього вчинили повстання і ревнували його в пустині: мужі, що при Датані та Авірамі, ще й ватага Кораха, злослива й гнівлива. 19 Побачив те Господь і того не сподобав, тож були вони знищені в палкім його гніві: він проти них чудо вчинив і вщент їх вигубив полум'ям вогненним. 20 Аронові ж славу він побільшив, отож і надав таку йому спадщину: призначив для нього первоплоди, передусім же зготував хліб для насичення. 21 Тим то й їдять вони жертви Господні, які він дав йому та його потомству. 22 Та в землі народу не має він спадщини, і частка між людом не існує для нього: сам бо він його частка та спадщина. 23 Пінхас, син Єлеазара - третій славою, ревнував бо він в острасі Господньому й твердо стояв, коли народ бунтувався, з шляхетною відвагою душі своєї, - тож для Ізраїля милосердя виблагав.

46. Ісус Навин і Калев 1-10; судді 11-12; Самуїл 13-20

Хоробрим у війні був Ісус Навин, що в пророцтвах Мойсеєвим був наступником: він був, згідно з іменням своїм, великим, щоб рятувати його вибранців, щоб відплатити ворогам бунтівливим і щоб Ізраїлеві надати спадщину. 2 Який же був він славетний тоді як, руки піднісши, мечем на міста замахнувся! 3 Хто встоявся перед ним? Він бо вів Господні війни. 4 Хіба ж не його велінням сонце спинилось, і з єдиного дня зробився подвійний? 5 Закликав він до Всевишнього могутнього, як ворог на нього налягав з усіх-усюдів, - і вислухав його великий Господь: камінний град превеликий із неба спустивши. 6 Він кинувся на той ворожий народ і вигубив противників, коли вони спускалися, - щоб народи взнали, яка сильна його зброя і що їхня війна проти Господа була. 7 Він бо йшов слідом за Всемогутнім і за днів Мойсея чинив милосердя - він сам і Калев, син Єфунне, - стояв бо він твердо супроти громади, спромігся народ стримати від гріха і втихомирив лукаве нарікання. 8 Тим то й спаслося їх лише двоє з-поміж шестисот тисяч піхотинців, - щоб у спадщину їх запровадити, в землю, що молоком та медом тече. 9 І Господь надав Калевові сили, яка аж до старощів при ньому лишилась, - тож він і зійшов на верховину землі, яку його потомство одержало в спадщину, 10 щоб зрозуміли сини всі Ізраїля, що ходити Господніми слідами - добре. 11 І судді - кожен із власним іменем, - у всіх у них серце не було віроломне, і не відвернулись вони від Господа: хай же буде пам'ять про них благословенна! 12 Хай розквітнуть їхні кості з їхньої могили, і нехай імення їхнє передасться на синів отих, що прославляться в дітях! 13 Улюблений Господом своїм Самуїл, пророк Господній, царство заснував і помазав князів над своїм народом. 14 Ім'ям Господнім судив він громаду, тож і Господь до Якова навідався. 15 За свою вірність об'явивсь він пророком: промовами довів, що в видіннях він - правдивий. 16 До Господа могутнього він віз-вав, як вороги налягли з усіх-усюдів на нього, - приніс бо в жертву ссуще ягнятко. 17 Отож Господь загримів із неба, в гуркоті великім дав свій голос почути. 18 Він винищив тирських князів і всіх філістимлянських зверхників. 19 А перед часом вічного спочинку засвідчив перед Господом та його помазаником: «Ні від кого не взяв я грошей, ні навіть сандалів пари» - тож ніхто його й не оскаржив. 20 Ба навіть як заснув, то ще пророкував він, передсказавши цареві його кінець: він з-під землі озвався голосом у пророцтві, щоб стерти беззаконність люду.

47. Натан та Давид 1-11; Соломон 12-22; Ровоам та Єровоам 23-25

А після нього почав Натан пророкувати за днів Давида. 2 Так, як сить відокремлюють від жертви, так Давида - з-між синів Ізраїля. 3 Він з левами бавивсь, як з козенятами, а з ведмедями - мов із ягнятами. 4 Чи ж велетня не вбив він, як був ще хлопцем? Чи не змив же він із народу ганьбу, як ото підняв руку з каменем у пращі та й ізламав гординю Голіята? 5 Візвав він тоді до Господа Всевишнього, і той надав сили правиці його - вбити мужа, у війні потужного, і ріг народу свого піднести. 6 Зажив він слави десятків тисяч, хвалено його з-за благословень Господніх, тож і надягли на нього слави вінець: 7 він бо загладив ворогів навколо, винищив геть супостатів філістимлян, зламавши їхню міць аж по сьогодні. 8 У кожнім своїм ділі воздавав він шану Святому Всевишньому словами прослави, з усього серця співав піснопіння й любив свого Творця. 9 Перед жертовником настановив співаків, і лунав їхнім голосом спів милозвучний. 10 Святам-празникам блиску надав він, досконало прикрасив чини врочисті: хвалили вони його ім'я святе, а святиня вже від ранку бриніла. 11 Простив Господь йому його гріхи й підніс навіки його потугу, дав йому царський союз і слави престол в Ізраїлі. 12 Мудрий син по нім був: завдяки йому жив щасливо. 13 Царював Соломон за мирних днів: дав йому Бог довколишній спокій, щоб він спорудив дім його імені й святилище йому приготував навіки. 14 Який же мудрий був ти замолоду, мов повноводна річка розуму! 15 Землю покрила душа твоя: приповідками-загадками сповнив її ти. 16 Дальніх островів сягнула слава твоя: був єси люблений в мирі твоїм. 17 За твої пісні, приповідки, притчі, а й відповіді - країни тебе подивляли. 18 В ім'я Господа Бога, що зветься Богом Ізраїля, зібрав ти золота, мов цини, срібла згромадив, мов олива. 19 Та прихиляв ти жінкам свої боки, то й став еси рабом власного тіла. 20 Поклав єси пляму на власну славу, осквернив своє потомство, гнів на власних дітей навів і біль пекучий - на своїх нащадків. 21 Постала тоді подвійна влада: з Ефраїму вийшло бунтівниче царство. 22 Та Господь милосердя не залишить, жадного зо слів своїх не порушить, дітей свого вибранця не занапастить, потомків того, кого любив, не знищить, - тим то й дав він Якову останок, а Давидові корінь, з якого він вийшов. 23 І спочив Соломон із своїми батьками, потомка з свого роду лишивши по собі, - найбезумнішого з народу, позбавленого глузду: Ровоама, що звів народ своєю радою. 24 А й Єровоам, син Навата, ввів Ізраїля у гріх і показав Ефраїмові нечестиву дорогу: гріхи їхні так помножились, що їх з власної землі вигнано. 25 І ласі були вони на всяке зло, поки не впала кара на них.

48. Ілля 1-11; Єлисей 12-16; Єзекія 17-25

І з'явивсь Ілля, пророк вогненний, і слово його смолоскипом палало. 2 Він навів на них голод і в ревності своїй їх поменшив. 3 Словом Господнім небо замкнув, а й тричі вогонь із нього звів. 4 Як ти прославивсь, Ілле, чудесами! Хто б похвалився рівністю з тобою? 5 Збудив єси мертвого з смерти і з аду - Всевишнього словом. 6 Ти скинув царів на загибель, прославлених - з їхнього ложа. 7 Ти чув на Синаї докори, на Хориві - вирок відплати. 8 Ти помазав царів на відплату, а й пророків - своїх наступників. 9 Полум'яний вихор вхопив тебе - колісниця з вогненними кіньми. 10 Ти, як написано, погрозами майбутніми гнів гамуватимеш, заки спалахне він: серце батька до сина навертатимеш і покоління відновлюватимеш Якову. 11 Щасливі ті, що тебе бачили й що заснули в любові, бо й ми життям будем жити. 12 Такий був Ілля, вхоплений вихорем, - а й Єлисей його духом сповнився: за життя свого не страхався князів, і ніхто над ним гору взяти не міг. 13 Ніяке слово його не перевищило, - а й по смерті його тіло пророкувало. 14 Він і за життя творив чудеса, - а й при смерті діла його дивні. 15 Та попри все те народ не покаявсь і не відступив від своїх гріхів, - аж поки його не виселено з рідного краю та й не розсіяно по всій землі. 16 Зосталась лиш горстка люду з князем із дому Давида: дехто чинив угодне, а дехто множив гріхи. 17 Єзекія укріпив своє місто і воду провів до нього, пробив залізом скелю й поробив на воду ритви. 18 За днів його рушив Санхериб, та відійшов, Равшака пославши, -той же руку підняв на Сіон і в гордині вихвалявся вельми. 19 Затремтіли серця в них і руки, мов породіллю, схопили їх болі: 20 візвали до Господа, до Милостивого, простягнувши до нього руки, - і Святий швидко з неба їх вислухав та й спас рукою Ісаї. 21 Він ударив на асирійський табір, і винищив їх його ангел. 22 Бо Єзекія чинив Господеві вгодне, і в путях Давида, свого батька, скріпився, - як ото Ісая пророк заповідав, у видіннях своїх великий та вірний. 23 Відступило за днів його сонце, -і цареві життя він продовжив. 24 Він бачив майбутнє духом могутнім і втішав сумних на Сіоні. 25 Аж до вічности об'явив він прийдешнє і приховане, заки воно збулося!

49. Йосія 1-7; пророки 8-10; Зоровавел та Ісус, син Йоцадака 11-12; Неємія й інші 13-16

Пам'ять про Йосію - мов благовонна суміш, зготована способом мироварським: в устах усіх вона, мов мед, солодка і - наче музика на бенкеті: 2 був добронаставлений, народ навертавши, ще й осоружне беззаконня викорінив. 3 Він своє серце спрямував до Господа, а за часів нечестя - скріпив благочестя. 4 Поза Давидом, Єзекією та Йосією - всі вони вельми себе спроневірили; тим то, покинувши закон Всевишнього, царі юдейські прийшли до занепаду: 5 віддали вони іншим свою потугу, і славу свою - народові чужому. 6 А ті спалили святе вибране місто, геть спустошили його дороги, - 7 за словом Єремії, яким вони нехтували, а який вже в лоні матері був посвячений на пророка, - щоб викорінювати, руйнувати й нищити, а й для того теж, щоб будувати й насаджувати. 8 А й Єзекиїл побачив видиво слави - його показано йому на колісниці херувимів, 9 він бо звістив про повідь ворожу і був для тих добрий, чиї стежки - прямі. 10 Про дванадцятьох же пророків: хай їм кості розквітнуть з могили, бо вони Якова втішали й спасли його вірою сподівання. 11 Як Зоровавела нам звеличити, що мов печатка на правиці? 12 А й Ісуса, сина Йоцадака? Дім Божий за днів своїх здвигли й збудували вони святиню Господеві, яка на вічну славу призначена. 13 Та й про Неємію пам'ять велика - він вивів нам повалені мури, поставив ворота й засуви, відбудував нам наші доми. 14 Нікого на землі не створено таким, як Еноха: він бо забраний був із землі. 15 Ніхто не вродився таким, як Йосиф - провідник братів, підпора народу: кості його були в пошані. 16 Сим та Сет між людьми були славні, та Адам - понад кожне живе створіння.

50. Первосвященик Симон 1-21; заклик хвалити Господа 22-24; заключення 25-29

Симон, син Онії, первосвященик, за життя свого полагодив храм і за днів своїх укріпив святиню. 2 Подвійного муру висоту спорудив він, підмурівок стрімкий в огорожі храму. 3 Водозбір було за днів його висічено - ставок великий, неначе море. 4 Зберегти старавшися свій народ від занепаду, місто укріпив він на випадок облоги. 5 Який же гарний був він, оточений народом, виступивши з-поза святилища завіси! 6 Як рання зоря між хмарами, як місяць у повні, 7 як сонце, що сяє на Всевишнього святиню, як веселка, що виблискує в оболоках слави, 8 як троянди квіт весною, як лілея при джерелах водних, як парость ладан-дерева за літньої пори, 9 як вогонь і куріння в кадильниці, як посуд із кутого злота, оздоблений різним цінним камінням, 10 як та маслина, що плодами рясна, як кипарис, що аж до хмар височіє! 11 Коли він зодягався у шати пишні й вбирав на себе прекрасні оздоби, й до вівтаря священного сходив угору, - то він прикрашав святині огорожу. 12 Коли з рук єреїв він брав частки жертв, стоявши сам при вівтаря вогнищі, оточений навколо вінком братів, неначебто паростками кедрів ливанських, неначебто стовбурами фінікових пальм, 13 усі ж сини Арона у славі своїй, Господні офіри в руках тримаючи, перед сукупною громадою Ізраїля стояли - 14 аж до закінчення служби на вівтарях, щоб прикрасити жертву Всевишньому Вседержителеві, 15 а він простягнув свою руку над чашею й виливав дещо виноградної крови, возливав із неї на вівтаря підніжок для приємного запаху Всевишньому Всецареві. 16 Тоді сини Арона підносили голос, у ковані сурми сурмили, і луна від того далеко розносилась, на спомин перед Всевишнім, 17 тоді й весь народ суцільним чином негайно ниць до землі припадав, воздавши поклоніння Господеві своєму - Вседержителеві, Богові Всевишньому. 18 І співаки звеличували його голосами своїми, і в гомоні потужному той спів був солодкий, - 19 і народ благав Всевишнього Владику, молитву заносив перед Милосердним, аж поки Господня служба тривала і поки не закінчувалось те священодійство. 20 Тоді він сходив униз, свою руку підносив над синів Ізраїля сукупною громадою, устами вирікав благословення Господнє й іменням його возносив славу, - 21 і народ удруге на коліна падав, щоб від Всевишнього благословення прийняти. 22 Тепер же благословіте Бога всесвіту, що чинить усюди великі речі, дні наші збільшує з материнського лона й вчиняє з нами за своїм милосердям. 23 Хай би він дав нам сердечну мудрість серця, хай мир настав би за наших днів - в Ізраїлі на віки вічні! 24 Хай милосердя його з нами вірно перебуває, і хай за днів наших нас він визволить! 25 Двоє народів моїй душі неприємні, третій же навіть і не є народом: 26 ті, що на Сеїр-горі, також філістимляни, ще й дурний народ, що живе в Сихемі. 27 Розумне й розсудливе повчання виписав у книзі цій Ісус, син Сираха, сина Єлеазара, з Єрусалиму, ізливши дощем свого серця мудрість. 28 Щасливий той, хто вправлятиметься в ній, і хто до серця її прийме, - той мудрим стане. 29 Якщо він так учинить, то до всього буде здатний, бо світло Господнє йому стане за стежку.

51. Подячний гимн Господеві 1-12; слово про шукання мудрости 13-30

Славословитиму тебе, Господи, Царю, і восхвалю тебе, Боже, мій Спасителю; славу воздам імені твоєму! 2 Бо ти був для мене покровитель і помічник, і тіло моє врятував єси від згуби, від сітей язика, що його мають обмовці, від уст отих, що брехню кують, - тож проти тих, які мене оточили, помічником моїм був ти і мене єси визволив, - 3 милосердям твоїм великим та іменням твоїм: від укусу готових мене пожерти, від руки зазіхальників на моє життя, від тих великих злиднів, які мене обсіли, 4 від вогню, що навколо, - вогню, не мною розпаленого, 5 із самих глибин адових нутрощів, від нечестивого язика й неправдивого слова, 6 від наклепу несправедливого язика перед царем! Душа моя наблизилась до самісінької смерти, й моє життя було вже долі, поблизу від аду; 7 звідусіль я був оточений - помічника не було, рятунку людського виглядав я - його не було. 8 І згадав тоді я, Господи, про твоє милосердя і про діла твої, що від віків стаються, про визволення тих, які на тебе надіються, про те, як спасаєш їх ти від рук ворожих, - 9 і возніс я з землі прохання своє, і благав, щоб звільнитись, мені від смерти. 10 До Господа візвав я - до батька мого, Господа, щоб він мене не покинув за днів тієї скрути, за часів, де діють горді й де немає допомоги. Повсякчасно буду твоє ім'я хвалити, і славословитиму його піснями. 11 І мольбу мою вислухано: ти спас мене від згуби і врятував від лихої години. 12 Тому славословитиму тебе й хвалитиму, - і благословитиму ім'я Господнє. 13 Ще юнаком, заки в мандри я пустився, шукав я щиро мудрости у своїй молитві. 14 Перед святинею благав про неї - і до кінця її буду шукати. 15 У розквіті своїм, мов достигаюче гроно, серце моє втішалося з неї, нога моя ступала дорогою прямою, і змалку вже слідом за нею ходив я. 16 Лиш вухом нахиливсь я - і вже її одержав, і знайшов собі освіту велику. 17 Їй завдяки поступив я багато, -тож прославлю того, що дав мені мудрість. 18 Рішив я ділом її вживати, шукав добра я ревно - і не осоромився! 19 За неї змагалась моя душа, у виконанні закону був я старанний; руки свої простягав я угору, і над неуцтвом сльози проливав я. 20 Душу свою спрямував я до неї, і в чистоті знайшов я її: з нею придбав я знання від початку, - тим то й полишений я не буду. 21 Тремтів усім нутром я, шукаючи її, - тим і придбав я майно прекрасне. 22 Господь язик дав мені у нагороду, - тож ним і буду його я хвалити. 23 Підійдіть же ближче до мене, неуки, і знайдіть оселю в домі повчань! 24 Чого твердите, що тих речей вам бракує, і ваші душі так сильно її прагнуть? 25 Відкрив я уста й заговорив про неї: без грошей її для себе набувайте! 26 Шию вашу вкладіте в отеє ярмо: хай ваша душа прийме повчання, бо шукати її не треба далеко! 27 Гляньте власним оком, як мало я трудився, - а таки знайшов для себе спокій превеликий. 28 Набувайте освіту й великим коштом: в ній собі придбаєте золота чимало. 29 Хай душа ваша радіє милосердям Господнім. - і ніяк не стидайтесь хвалити його! 30 Ваше діло чиніте заздалегідь, -а він своєчасно дасть вам нагороду.