1.
Пісня пісень Соломона. 2 Хай він мене цілує цілунками уст своїх, бо любов твоя понад вино солодша. 3 Запах пахощів твоїх найзапашніший, Розлите миро - твоє ім'я; Тому дівчата тебе люблять. 4 Тягни мене вслід за тобою: біжімо! Цар увів мене в свої хороми. Ми будемо радіти й веселитися тобою, ми будемо твою любов понад вино хвалити. Яка ж то насолода тебе любити! 5 Я чорна, але гарна, дочки єрусалимські, немов кедарські шатра, немов шалманськії намети. 6 Ви не дивітеся на мене, що я засмагла, що мене осмалило сонце. Сини моєї матері розсердились на мене, поставили мене стерегти виноградники. Та я не стерегла виноградника мого власного. 7 Скажи мені, о ти, що його моє серце любить, де ти пасеш (твою отару), де ти розташовуєш її опівдні, щоб я безцільно не блукала коло отар твоїх друзів. 8 Якщо не знаєш, о найкраща між жінками, то йди слідом за чередою й паси твої козлята коло шатер пастуших. 9 Немов лошиця в колісницях фараона, ти в мене, моя люба! 10 Прегарні твої щоки у сережках, шия твоя - в намисті. 11 Ми тобі зробим золоті сережки зо срібними крапками. 12 Тоді як цар був за своїм столом, нард мій розлив свій запах. 13 Торбинка мірри - любий мій для мене, на моїх грудях спочиває. 14 Гроно кипрове - любий мій для мене, у виноградниках Ен-Геді. 15 Яка ж бо ти прекрасна, моя люба! Яка ж бо ти прекрасна! Очі твої - голубки. 16 Який же ти прекрасний, о мій любий! Який ти милий! Постеля наша - сама зелень. 17 Трями наших домів - із кедру, а наші бантини, - з кипарису.
2.
Я - нарцис шаронський, лілея на долині. 2 Що та лілея між будяками, то моя люба між дочками. 3 Що яблуня між лісовими деревами, то любий мій між синами! У його холодку, що так бажала, я сіла і плід його був солодкий моєму піднебінню. 4 Він увів мене в бенкетний покій, і любов - стяг його надо мною. 5 Підсильте мене тістечками виноградними, яблуками мене одушевляйте, бо я з любови знемагаю. 6 Ліва рука його під головою в мене, а правою він мене обіймає. 7 Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, сарнами й ланями пільними, щоб не будили, не розбуджували любої моєї, покіль вона того не схоче. 8 Уважно! Мій любий! Ось він іде, він стрибає по горах, по горбках скаче. 9 Мій любий - немов олениця або оленятко. Он він стоїть за нашою стіною, крізь вікна заглядає, крізь ґрати зазирає. 10 Заговорив мій любий і сказав до мене: «Устань, моя люба! Ходи, моя прекрасна! 11 Глянь бо: зима минула, дощі прогули, прошуміли. 12 Вже квіти на землі з'явились, пора пісень настала, і голос горлиці вже чути в краю нашім. 13 Смоковниця бруньки вже виганяє, і виноград, у цвіту пахощі розливає. Устань, іди, моя люба! Ходи, моя прегарна! 14 Моя голубко, у щілинах скелястих, у сховку стрімкої кручі! Дай глянути на твоє личко, дай голос твій почути! Бо голос твій солодкий, і личко твоє принадне.» 15 Спіймайте нам лисиць, лисиць маленьких, що виноградники нівечать, наші виноградники у цвіту. 16 Мій любий - мій, а я його, -його, що пасе між лілеями. 17 Покіль день дише холодочком і тіні утікають, вернись, мій любий! Будь, як газеля або як оленятко на горах Бетер!
3.
На моїм ліжку вночі шукала я того, кого серце моє любить. Шукала - не знайшла його. 2 Встану, обійду навколо місто. По вулицях та по майданах шукатиму я того, кого серце моє любить. Шукала - не знайшла я його. 3 Сторожа мене зустріла, що ходить круг міста. Чи бачили ви того, кого серце моє любить? 4 Ледве повз них пройшла я і знайшла того, кого любить моє серце. Схопила я його й не пустила, аж поки не ввела в дім матері моєї, у покій тієї, що мене зачала. 5 Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, сарнами та ланями пільними, щоб не будили, не розбуджували любої моєї, покіль вона того не схоче. 6 Хто то здіймається в пустині, неначе стовпи диму, в кіптяві мірри й кадила, всіх пахощів купецьких? 7 Ось Соломонові носилки; шістдесят витязів кругом них, з-між витязів Ізраїля добірних. 8 Усі вони спритно мечем орудують, вправні до бою. В кожного меч при боці задля нічних нападів. 9 Намет весільний собі спорудив цар із дерева ливанського. 10 Стовпи його спорудив він зі срібла, із золота - його склепіння, сидіння його із пурпуру, а всередині виложений він любов'ю - від дочок єрусалимських. 11 Вийдіть, дочки сіонські, й гляньте на царя у вінці, що ним вінчала його мати у день його заручин, у день утіхи його серця.
4.
Яка ж бо ти прекрасна, моя люба! Яка ж бо ти прекрасна! Очі твої - голубки, за твоїм покривалом. Твоє волосся, мов козяче стадо, що сходить з Гілеад-гір. 2 Зуби твої, мов стрижених овець отара, що з купелі виходять. Кожний з них має свою пару, ані одному її не бракує. 3 Немов кармазинова стьожка, твої губи й твоя бесіда мила. Немов розрізане надвоє яблуко гранатове - твої скроні, за твоїм покривалом. 4 Шия твоя, немов Давидова башта, збудована для трофеїв. Тисяча щитів на ній повисло, усе зброя відважних. 5 Двоє грудей твоїх, як двоє оленяток, близняток олениці, які серед лілей пасуться. 6 Покіль день дише холодочком і тіні утікають, зійду собі на гору мірри, на ладану горбочок. 7 Уся ти гарна, моя люба, і вади нема в тобі! 8 Ходи з Ливану, о дружино! Ходи, прилинь з Ливану; Поглянь з Амана-верховини із верховини Сеніру та Хермону - з барлогів лев'ячих, з гір леопардових. 9 Ти полонила моє серце, моя сестро-дружино! Ти полонила моє серце одним лиш твоїм оком, однією перлиною твого намиста! 10 Які ж бо твої любощі прекрасні, моя сестро-дружино! Які ж бо твої любощі хороші! Понад вино! І запах твоїх пахощів понад усі бальзами. 11 З уст твоїх крапле медом, о дружино, мед і молоко у тебе під язиком, і запах твоїх шат, немов запах Ливану. 12 Садок замкнений, моя сестра-дружина, садок замкнений, криниця під печаттю. 13 Твої протоки зрошують сад гранатовий, де овочі препишні, квітучий кипр та троянди. 14 Нард і шафран, пахуча троща й цинамон, усі дерева кадильні. Мірра, алое й усі бальзами щонайліпші. 15 Ти джерело садів, криниця води живої; потоки, що з Ливану ринуть! 16 Здіймись, північний вітре! Прилинь і ти, південний! Повій на сад мій, щоб його запахи рознеслись! Нехай мій любий увійде в сад свій, та споживає плоди його препишні.
5.
Я ввійшов у сад мій, о моя сестро-дружино, збирав мірру мою з моїм бальзамом, їв мою крижку з медом, пив моє вино з моїм молоком. Їжте, о друзі! Пийте, впивайтесь, мої любі! 2 Я сплю, та моє серце не засинає. Ось чую: стукає мій любий: «Відчини мені, о моя сестро, моя люба! Моя голубко, моя чиста! Бо голова у мене роси повна, кучері у мене - нічних капель.» 3 Я скинула із себе мою одежу: як мені її надягнути? Помила собі ноги: як мені їх бруднити? 4 Мій любий просунув руку через дірку в дверях, і нутро здригнулось у мені. 5 Я встала відчинити любому моєму, із рук моїх закапотіла мірра, з пальців моїх текуча мірра на ручку при засуві. 6 Я відчинила любому моєму, та любий мій уже відвернувся, пішов далі, дух у мені захопило, як він заговорив був. Шукала я його, та не знайшла вже; я кликала його, та він не обізвавсь до мене. 7 Знайшла мене сторожа, що круг міста ходить. Вона мене побила, поранила. Здерли з мене плащ мій тії, що доглядають мури. 8 Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, як знайдете мого любого, то що звістите йому? Що я з любови знемагаю! 9 Чим любий твій над любими, найкраща між жінками? Чим любий твій над любими, що нас так заклинаєш? 10 Мій любий білий та рум'яний, його з десяти тисяч розпізнати. 11 Голова у нього з золота, із щирого; кучері у нього закручені, чорні, мов ворон. 12 Очі його мов голубки край водяних потоків, що, викупавшись у молоці, на березі сідають. 13 Щоки його, немов пахуча грядка, неначе квітники рослин запахущих. Уста його - лілеї, що крапають міррою дорогоцінною. 14 Руки його - золоті вальці, оздоблені таршіськими самоцвітами. Груди його - брили слонокости, сафірами вони вкриті. 15 Ноги його - стовпи алябастрові, поставлені на щирозлотних основах. Вигляд його, немов Ливану, він пишний - мов оті кедри. 16 Розмова його - самі солодощі, увесь він - розкіш. Такий мій любий, такий отой друг мій, о дочки Єрусалиму!
6.
Куди пішов твій любий, найкраща між жінками? Куди звернув твій любий, щоб нам з тобою та його шукати? 2 Мій любий зійшов у сад свій до грядок пахучих пасти в садах отару та лілеї рвати. 3 Я - мого любого й мій любий - мій, він, що пасе отам поміж лілеями. 4 Гарна ти моя люба, наче Тірца, немов Єрусалим, принадна, грізна, немов загони з прапорами. 5 Відверни від мене твої очі, бо вони мене чарують. Волосся твоє мов козяче стадо, що сходить із Гілеад-гір. 6 Зуби твої, немов овець отара, що з купелі виходить. Кожний із них має свою пару, ані одному її не бракує. 7 Немов розрізане надвоє яблуко-граната, твої скроні за твоїм покривалом. 8 Шістдесят цариць і вісімдесят наложниць було, а дівчат без ліку, - 9 одна ж єдина моя голубка, моя досконала, єдина у матері своєї, улюблена тієї, що її вродила. Побачили її дівчата й величають, цариці й наложниці і тії її вихваляють: 10 «Хто це, що наче рання зоря, сходить, гарна, мов місяць, ясна, мов сонце, страшна, мов військові загони з прапорцями?» 11 В горіховий садок зійшов я, щоб подивитись на зелень у долині, щоб подивитись, чи виноград броститься, чи цвітуть яблуні ґранатові. 12 І сам не знаю, (як то сталось): моя любов посадила мене на колісницю князя мого народу.
7.
Вернись, вернись, о Суламіто! Вернись, вернись, щоб нам на тебе подивитись! 2 Які бо гарні твої ноги у сандалях, дочко княжа! Круглота твоїх стеген, неначе ланцюгові кільця, робота рук мистецьких. 3 Пупок твій - кубок круглий, вина замішаного в ньому не бракує. Лоно твоє - ворох пшениці, оточений лілеями навколо. 4 Двоє грудей твоїх, як двоє оленяток, близняток олениці. 5 Шия твоя, мов вежа із слонокости. Очі твої, немов ставки у Хешбоні при Бат-Раббім воротях. Ніс твій, немов вежа ливанська, що дивиться на бік Дамаску. 6 А голова на тобі, мов Кармель той: волосся на тобі, неначе пурпура, - цар в її заплітках упіймався. 7 Яка ж бо ти прекрасна, яка мила о моя люба у розкошах! 8 Станом твоїм нагадуєш ти пальму, грудьми твоїми виноградні грона. 9 Я мовив: Я вилізу на пальму, вхоплю з плодами її гілку! Хай груди твої будуть, мов грона виноградні, а запах твого подиху, мов запах яблук. 10 Твоя розмова, мов вино добірне, що по устах моїх і по зубах стікає. 11 Я - для мого любого, і до мене звернене все його бажання. 12 Ходи, мій любий! Ходім у поле, та заночуймо у селах. 13 Устаньмо у виноградниках раненько, гляньмо, чи виноград броститься, чи його квіт відкрився, чи зацвіли вже яблуні гранатові. Там обдарую я тебе любов'ю. 14 Мандраґори свій запах розливають при наших дверях усякі плоди якнайкращі, нові та й старі теж, що я для тебе, любий мій, сховала.
8.
Якби ж то ти був мені братом, що ссав груди матері моєї! Я, стрінувши тебе на вулиці, могла б тебе обняти і мене б не ганьблено. 2 Я повела б тебе, я привела б тебе у дім матері моєї; ти мене навчав би. Я б тебе напоїла вином пахучим, солодким суслом моїх гранатових яблук. 3 Ліва рука його під головою в мене, а права мене обнімає. 4 Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, не будіть, не розбуджуйте моєї любої, покіль вона того не схоче. 5 Хто це, що сходить від пустині, на свого любого опершись? 6 Поклади мене печаттю на твоїм серці, печаттю на твою руку; любов бо, як смерть сильна; ревнощі люті, немов пекло. Стріли її - вогненні стріли, правдиве полум'я Господнє. 7 Водам великим любови не вгасити, ані рікам її не затопити. Якби хто за любов віддав скарби свого дому, зазнав би лиш погорди великої. 8 Є в нас сестричка невеличка, грудей вона не має. Що нам робити з нашою сестрою, як прийдуть старости до неї? 9 Як вона - мур, збудуймо на ньому башту срібну. Як вона - двері, ми зробимо для них кедрові стулки. 10 Я - мур, і мої груди мов ті башти, тоді в його очах я була мов та, що знайшла спокій. 11 Був у Соломона виноградник у Ваал-Гамоні. Він дав був сторожам той виноградник, і кожний мав принести за плоди з нього по тисячі срібних. 12 Мій виноградник, що мені належить, перед очима в мене. Та тисяча для тебе, Соломоне, а двісті - сторожам його плоду. 13 О ти, що в садах живеш! Товариші уважно слухають твій голос. Дай же мені його почути! 14 Втікай, мій любий! Будь, як олениця або оленятко на горах бальзамових.