Параметри пошуку
Пошук в:









































































x
Категорії можна додавати у розділі "Мої цитати"
 



1. Чесноти та багатства Іова 1-5; заздрощі Сатани 6-12; нещастя спадають на Іова 13-22
2. Сатана насилає на Іова проказу 1-10; відвідини приятелів 11-13
3. Іов гірко скаржиться
4. Еліфаз картає Іова
5. Еліфаз доручає звернутися до Бога
6. Іов відповідає Еліфазові
7. Сумне людське життя на землі
8. Говорить Білдад
9. Іов відповідає Білдадові
10. Чи ж каратиме Бог діло рук своїх?
11. Цофар докоряє Іовові
12. Іов відповідає Цофарові
13. Даремні зусилля друзів Іова
14. Нетривке життя людське
15. Еліфаз говорить удруге
16. Іов удруге відповідає Еліфазові
17. Іов нарікає далі
18. Білдад відповідає Іовові
19. Іов відповідає Білдадові вдруге
20. Цофар відповідає Іовові вдруге
21. Іов відповідає Цофарові вдруге
22. Еліфаз говорить утретє
23. Іов відповідає Еліфазові втретє
24. Зухвалість грішників
25. Білдад із Шуаху говорить востаннє: єдино Бог - чистий
26. Іов відповідає Білдадові
27. Остання промова Іова
28. Похвала Божій мудрості
29. Монолог Іова: щаслива людина
30. Теперішні злидні
31. Чеснота Іова
32. Елігу починає говорити
33. Елігу виявляє помилки Іова
34. Друга промова Елігу
35. Третя промова Елігу: нехай Іов смириться перед Богом, і Бог його вислухає
36. Четверта промова Елігу
37. Елігу говорить далі
38. Слово Боже
39. Слово Боже (далі)
40. Смиренна відповідь Іова і дальше слово Боже
41. Слово Боже (далі)
42. Визнання Іова та епілог

Книга Іова

1. Чесноти та багатства Іова 1-5; заздрощі Сатани 6-12; нещастя спадають на Іова 13-22
 


1 Був чоловік у землі Уц на ім'я Іов. Чоловік той був щирий і праведний, богобоязливий і цурався зла. 2 І народилось у нього семеро синів і три дочки. 3 А статку було в нього 7000 овець, 3000 верблюдів, 500 пар волів, 500 ослиць і пребагато челяді, так що чоловік той був найбагатший з усіх мешканців Сходу. 4 Сини його звичайно сходилися собі у призначений день та бенкетували в кожного по черзі. Кликали вони й трьох сестер своїх їсти й пити з собою. 5 І як дні гостин завершували круг свій, посилав Іов по них і наказував їм очищуватись. Другого дня вставав він рано-вранці й приносив за кожного з них всепалення, бо говорив сам до себе: «Може мої діти согрішили і лихословили Бога в своєму серці» Так чинив Іов увесь час. 6 Та ось одного дня прийшли сини Божі, щоб стати перед Господом. Прийшов і Сатана між ними. 7 Господь спитав Сатану: «Звідкіль ти прийшов?» Відповів Сатана Господеві й мовив: «Кружляв я по землі й ходив довкола неї.» 8 Господь сказав Сатані: «А чи звернув ти увагу на слугу мого Іова? Нема бо на землі нікого, як він, щирого й праведного, богобоязливого й такого, що цурався б зла.» 9 Сатана відказав Господеві й промовив: «Хіба даремно Іов боїться Бога? 10 Хіба ти не огородив його та його дім і все його майно навколо? Ти благословив працю рук його, і стада його ширяться по країні. 11 Та простягни лиш руку твою і діткнися всього його майна: побачиш, чи не лихословитиме тебе увічі!» 12 Господь сказав Сатані: «Гаразд! Усе, що він має, - у твоїй руці. Тільки на нього самого не простягай руки твоєї.» І пішов Сатана геть з-перед лиця Господнього. 13 І сталось однієї днини, як сини та дочки його їли й пили вино в домі старшого брата свого, 14 прийшов посланець до Іова й мовив: «Воли були у плузі, а ослиці паслись поблизу них; 15 аж ось кинулись на них савеї і позаймали їх, а слуг мечем повитинали. І врятувавсь лиш я один, щоб сповістити тобі це.» 16 Ще говорив він, аж ось приходить другий та й каже: «Божий вогонь упав із неба і спалив овець і чабанів, пожер їх. І врятувавсь лиш я один, щоб сповістити тобі це.» 17 Ще говорив цей, аж надходить інший та й каже: «Халдеї, згуртувавши три ватаги, напали на верблюдів та й позаймали їх, а слуг мечем повитинали. І врятувавсь лиш я один, щоб сповістити тобі це.» 18 Ще говорив цей, аж приходить інший та й каже: «Сини твої та дочки трапезували й пили вино в домі свого старшого брата, 19 аж сильний вітер подув з пустині, напер на чотири вугли дому, і дім завалився на дітей, і вони загинули. І врятувавсь лиш я один, щоб сповістити тобі це.» 20 Устав Іов, роздер на собі одежу, обстриг волосся, упав до землі, поклонивсь і мовив: 21 «Нагим вийшов я з материнської утроби, нагим і повернусь туди. Господь дав, Господь і взяв. Нехай ім'я Господнє буде благословенне!» 22 У всьому тому не согрішив Іов і не сказав нічого нерозважливого проти Бога.


2. Сатана насилає на Іова проказу 1-10; відвідини приятелів 11-13
 


1 І сталось одного дня, прибули сини Божі, щоб стати перед Господом; прийшов також і Сатана між ними, щоб стати перед Господом. 2 Господь спитав Сатану: «Звідкіля прийшов?» Сатана відповів Господеві й мовив: «Кружляв я по землі та обійшов її навколо.» 3 Господь сказав Сатані: «Чи звернув ти увагу на мого слугу Іова? Нема бо на землі нікого, як він, щирого й праведного, богобоязливого й такого, що цурався б зла. Він усе ще держиться своєї досконалости, дарма що ти навів мене на нього, щоб його безвинно погубити.» 4 Сатана відповів Господеві й мовив: «Шкуру за шкуру! Усе, що має чоловік, віддасть за свою душу. 5 Та простягни лиш твою руку і торкнись його костей і тіла, і побачиш, чи не лихословитиме тебе увічі.» 6 І промовив Господь до Сатани: «Ось він у твоїй руці! Лише життя його пощади.» 7 Вийшов Сатана геть з-перед Господа й ударив Іова лютою проказою від стіп до голови. 8 Взяв Іов черепок, щоб ним чухатися, і сів на попелищі. 9 І каже йому жінка його: «Іще тримаєшся твоєї досконалости? Лихослови Бога і умри!» 10 А він до неї: «Неначе б говорила яка дурна, отаке й ти говориш. Приймали ми добро від Бога, а лиха то й не приймати?» У всьому тому не согрішив Іов своїми устами. 11 Зачувши три приятелі Іовові про все те нещастя, що спіткало його, прийшли, кожен зо свого місця: Еліфаз із Теману, Білдад із Шуаху та Цофар з Наамату. Умовились вони разом, щоб прийти й утішити та розважити його. 12 Але ще здаля кинувши на нього оком, не впізнали його. І заплакали вони вголос, пороздирали на собі одежу й заходилися кидати порох проти неба понад головами. 13 Сиділи вони так коло нього на землі сім день і сім ночей. І ні один не говорив до нього й слова, бачили бо, що біль був великий вельми.


3. Іов гірко скаржиться
 


1 Після цього Іов розтулив уста й лихословив свій день. 2 Він почав говорити й мовив: 3 «Нехай загине день, коли я народився | і ніч, що сказала: Зачався чоловік! 4 Той день хай стане тьмою, | хай Бог з висоти не згадує про нього, | нехай світло не сяє над ним, 5 нехай його перекреслить тьма й тінь чорна, | нехай над ним повисне хмара, | нехай густий туман його збентежить. 6 А ніч оту хай ухопить темрява, | нехай не лічиться з днями року, | у місяців число нехай не входить! 7 Та ніч нехай буде безплідна, | радість до неї хай не завітає. 8 Хай проклянуть її ті, що проклинають день, | ті, що готові розбудити Левіятана. 9 Нехай померхнуть зорі її світанку, | нехай чекає світла, та даремно, | нехай повік зорі не бачить, 10 тому що не замкнула | дверей мені в утробі | й горя від очей моїх не скрила. 11 Чому, вже у лоні матері, не вмер я, | як вийшов з утроби, не загинув? 12 Навіщо прийняли мене коліна? | Навіщо було мені ссати груди? 13 Тепер лежав би, спочивав би я, | спав би й мав би спокій 14 з царями й радниками краю, | які споруджують собі могили; 15 або з князями, що мають золота багато | і що наповнюють свої палати сріблом; 16 і не було б мене, як закопаного викидня, | чи як немовляток, що не бачили світу. 17 Там не шаліють більше злочинці, | там спочивають знеможені, 18 там же спокійні в'язні, | не чують крику посіпаки. 19 Малий, великий, там вони обидва, | і раб від свого пана вільний. 20 Пощо дає він світло бідоласі, | і життя тим, яким на серці гірко? 21 Тим, що виглядають смерти, а її немає, | тим, що шукають її більш, ніж скарбів; 22 тим, що радіють без міри, | веселяться, коли знайдуть домовину! 23 Людині, що її дорога закрита, | що її Бог огородив навколо? 24 Зідхання стало мені хлібом, | як вода, линуть мої скарги, 25 бо страх, якого я побоювався, напав на мене, | і те, чого лякавсь я, надійшло на мене. 26 Нема мені ні миру, ні спокою, | нема відради, прийшов на мене клопіт.»


4. Еліфаз картає Іова
 


1 Заговорив Еліфаз із Теману й мовив: 2 «І словом нам звернутися до тебе? | Тебе пригнобить, та стримати слова хто зможе? 3 Оце навчав ти багатьох, | і скріпляв знеможені руки. 4 Хто спотикався, словами ти підводив, | хистким колінам давав сили. 5 Тепер же, як найшло на тебе лихо, ти прибитий! | Торкнулося до тебе, і ти збентеживсь! 6 Твоя побожність, чи не вона ж твоя надія? | Чи ж не твоє вповання - путів твоїх невинність? 7 Згадай лишень, хто гинув, бувши безвинний, | і де праведні бували знищені? 8 Оскільки сам я бачив: хто орав лихо | й сіяв загибель, той пожинав їх. 9 Від Божого подуву вони гинуть,| від подиху гніву його зникають. 10 Ревіння лева й голос леопарда вмовкає, | і зуби левенят кришаться. 11 Лев гине без здобичі | й левенята йдуть урозтіч. 12 І надійшло до мене стиха слово, | і я почув ледь-неледь щось із нього, 13 серед примар, нічних привидів, | як на людей находить сон глибокий. 14 Я задрижав і затремтів у страсі, | всі кості мої стряслися, 15 і над моїм обличчям промайнув вітер, | волосся в мене стало дуба. 16 Став хтось, | виду його я не міг розпізнати, | привид, постать перед очима у мене | і чую тихий голос: 17 Чи ж може бути чоловік праведний перед Богом? | Чи може смертний перед своїм Творцем бути чистим? 18 Коли і власним слугам він не йме віри | і в ангелів своїх знаходить недоліки, 19 оскільки ж їх більше в тих, що мешкають у глиняних хатинах, | підвалини яких у поросі; у тих, що їх, неначе міль, давлять. 20 Між ранком та смерком на порох їх стерто, | і не помітиш, як загинули навіки. 21 Мотуз від їхнього намету відривають, | і вони вмирають, бо немудрі.»


5. Еліфаз доручає звернутися до Бога
 


1 «Клич, отже, коли є хто, щоб озвавсь до тебе! | До кого із святих хочеш звернутись? 2 Отак безумного досада вбиває, | і дурного губить завзяття. 3 Я бачив, як дурний пускав коріння, | але прокляв умить свою домівку. 4 Далеко від спасіння його діти, | їх топчуть, вони без оборонця при брамі. 5 Те, що вони пожали - голодний поїдає, | та ще й до сховку забирає, | а спрагнений глитає їхнє майно. 6 О, ні! Біда не з-під землі береться, | й не на ниві родиться недоля. 7 Ні! Чоловік призводить лихо, | як іскри, що летять угору. 8 Я б, однак, звернувсь до Бога, | я виклав би мою справу перед Богом, 9 що творить діла великі й недослідимі, | чуда без ліку, 10 що дає дощ на землю і що на ниви посилає воду; 11 щоб смиренних підійняти вгору | і засмученим дати дізнати щастя. 12 Він розбиває думки хитрих | і руки їхні не виконують їхніх задумів. 13 Він ловить мудреців їхнім же лукавством | і рада крутіїв сходить нінащо. 14 Вони вдень натикаються на пітьму, | немов уночі, ходять навпомацки опівдні. 15 Він бідного рятує з їхньої пащі, | і з руки сильного сіромаху, 16 й отак є нещасному надія, | і неправда затуляє рот свій. 17 Блажен той чоловік, якого Бог картає! | Тож не цурайся Всемогутнього науки. 18 Бо він поранить і сам він перев'яже рану, | він ударить, та його ж руки й загоять. 19 Шість разів з біди тебе він урятує, | а на сьомий не доторкнеться тебе лихо. 20 У голоді спасе тебе від смерти, | а на війні з рук меча. 21 І ти сховаєшся від бича язика, | і не злякаєшся нещастя, як надійде. 22 Сміятимешся з спустошення та голоднечі, | звірів, що на землі, боятися не будеш. 23 Бо будеш у змові з камінням, що на полі, | і дикий звір буде з тобою в мирі. 24 Знайдеш намет твій цілим, | а як оглянеш свою хату, не обманешся. 25 Побачиш, що розмножилось твоє потомство, | і пагінці твої, мов билля, на землі ростимуть. 26 Зійдеш зрілий літами у гріб, | немов копа снопів, яку складають своєчасно. 27 От чого ми дізнались, - це свята правда! | Слухай же й затям собі це добре.»


6. Іов відповідає Еліфазові
 


1 Заговорив Іов і мовив: 2 «О коли б то зважено моє горе, | і на вагу покладено все моє нещастя! 3 Воно б напевно переважило пісок у морі, | тим то й слова мої без тями. 4 Бо стріли Всемогутнього мене прошили, | і їхню отруту мусить моя душа пити; | і страхи Божі спрямувались проти мене. 5 Чи ж скиглить у траві осел дикий? | Чи ж реве віл при яслах повних? 6 Чи ж їсть хтось несмачне, без соли? | Чи ж є смак у яєшній білковині? 7 Чого я не хотів і доторкнутись, | те їжею гидкою стало для мене. 8 Коли б то вже моє прохання збулось, | коли б то Бог здійснив мою надію, 9 коли б то Бог зволив мене розтоптати, | простерти свою руку й убити мене! 10 Я мав би ще якусь утіху, | звеселився б у нещадній муці, | бо я не зрікся постанов Святого! 11 Яка у мене сила, щоб чекати? | Яке моє майбутнє, щоб тягнути вік мій? 12 Чи ж моя сила міцна, як камінь? | Чи, може, тіло моє з міді? 13 Чи ж не віднято в мене мою поміч? | Чи ж маю я якийсь рятунок? 14 Нещасний має право на милосердя друга, | навіть коли він утратив страх перед Всемогутнім. 15 Мої брати, немов потік, зо мною віроломні, | мов ложе ручаїв бистротекучих, 16 від криги каламутних, | що на них купи снігу. 17 Під час посухи вони зникають, | під спеку швидко висихають. 18 За ними валки змінюють свою дорогу, | заходять у пустиню й гинуть. 19 Темаські каравани за ними виглядають, | валки шеваські на них уповають, 20 та розчаровуються у своїй надії, | до них приходять і ніяковіють. 21 Такі й ви тепер для мене: | побачили страшне та й полякались. 22 Чи я колись казав вам: Дайте мені! | З достатків ваших мені подаруйте! 23 З ворожої руки мене врятуйте, | і викупіть мене з рук розбишаків! – 24 Навчіть мене, і я замовкну! | Вкажіть мені, у чому помиливсь я! 25 Чому глумитеся зо слів правди? | І що він варт, отой ваш докір? 26 Невже вигадуєте лиш слова, щоб докоряти? | Таж мова розпачливого - на вітер! 27 Навіть на сироту кидаєте ви жереб | і шахруєте вашим другом. 28 Тож, прошу, згляньтесь надо мною; | я вам увічі не скажу неправди! 29. Верніться, нема тут лукавства; | верніться, право моє ще існує! 30 Чи на язиці в мене лукавство? | Чи, може, моє піднебіння не вміє розрізняти лиха?»


7. Сумне людське життя на землі
 


1 «Чи ж то життя людини на землі не служба? | Чи ж не як дні поденника, дні його? 2 Неначе раб, що прагне холодку, | немов поденник, що жде заплати, 3 так місяці омани випали мені на долю, | і припали мені ночі болю. 4 Коли лягаю, то кажу: Коли той день настане? | Коли встаю: Коли вже вечір? | І насичуюсь турботами до смерку. 5 Тіло моє вкрилось червою і струпом, | шкіра моя потріскалась, узялася гноєм. 6 Дні мої линуть швидше, ніж човник, | і безнадійно пропадають. 7 Згадай же, що життя моє - лиш подув. | Очі мої вже не зазнають більше щастя. 8 Око, що бачило мене, вже більше не побачить, | очі твої шукатимуть мене, та мене більш не буде. 9 Розвіюється хмара і минає, | отак хто сходить до Шеолу, вже звідтіль не вийде. 10 Не повернеться вже більше до себе в хату, | і місце, де він був, його вже не впізнає. 11 Тим то не буду стримувати уст моїх | і говоритиму в печалі мого духу, | я скаржитимусь у горі душі моєї. 12 Чи ж то я море чи морська потвора, | що ти проти мене ставиш сторожу? 13 Коли гадаю: втішить мене моя постіль, | ложе моє допоможе перенести мою скаргу, 14 тоді жахаєш мене снами, | і примарами мене лякаєш. 15 І я волів би задушитись, | смерть мені ліпша від страждання. 16 Я сохну, я не буду жити завжди! | Облиш мене, бо дні мої - лише подув! 17 І що той чоловік, щоб його цінувати, | звертати на нього твою увагу, 18 навідуватись до нього щоранку, | і випробовувати його щохвилі? 19 Коли ти перестанеш за мною назирати, | даси мені спокійно слину проковтнути? 20 Та коли я і згрішив, що тобі заподіяв, | тобі, що наглядаєш за людиною? | Чому ж мене ціллю собі поставив, | так що зробивсь я тягарем для себе? 21 Чому гріха мені не відпускаєш? | Чому мені переступу не даруєш? | Бо ось я скоро ляжу в землю, шукатимеш мене, та більш мене не буде.»


8. Говорить Білдад
 


1 Заговорив Білдад із Шуаху та й мовив: 2 «Доки ж таке говоритимеш, | і слова твоїх уст будуть, неначе буревій? 3 Чи то ж Бог перекручує право, | і Всемогутній кривить справедливість? 4 Коли діти твої згрішили проти нього, | то він і видав їх у руки їхніх переступів. 5 Ти ж, якіцо будеш шукати Бога, | як Всемогутнього будеш благати, 6 як будеш чистий, правий, | то він тепер напевне дбатиме про тебе | й обновить тобі домівку правди. 7 І твоє перше щастя буде маленьким, | та сильно забуяє те, що прийде. 8 Спитай лишень у давніх поколінь, | уважай на досвід предків, 9 бо ми, вчорашні, не знаємо нічого, | тінь на землі - дні наші. 10 Вони навчать тебе і тобі скажуть, | візьмуть науку зо свого серця. 11 Хіба росте тростина без мочару? | Чи очерет буяє на безвідді? 12 Ще в повному цвіту він, ще не стятий, | а вже раніш, ніж інша трава, в'яне. 13 Отака доля всіх, що забувають Бога, | надія ж нечестивого пропаща. 14 Його надія - нитка, | а певність - павутиння. 15 Обіпреться об дім свій, та цей не встоїться; | ухопиться за нього, -не вдержиться. 16 Він повний сил на сонці, | його галуззя поза сад сягає; 17 поміж каміння вплітається його коріння | і врізується в саме серце скелі. 18 Та коли вирвуть його з його місця, | воно зрікається його: Я тебе не знаю! 19 Тож так гниє він на дорозі, | коли з землі вже інші виростають. 20 О ні! Безвинного Бог не відштовхує, | ані злочинцеві руки не простягає. 21 Він ще наповнить уста твої сміхом, | уста твої веселим окликом. 22 І ворогів твоїх стид укриє, | і намет нечестивих зникне.»


9. Іов відповідає Білдадові
 


1 Заговорив Іов і мовив: 2 «Правда! Я знаю, що воно так; | та й як би чоловік міг бути | справедливим перед Богом? 3 Коли б він захотів на прю з ним стати, | на тисячу ні разу йому не відповів би. 4 Він мудрий серцем і силою могутній; | хто проти нього коли вперся й зостався цілим? 5 Він переносить гори, і вони не знають, | в своєму гніві їх перевертає. 6 Зрушує землю з її місця, | й її стовпи стрясаються. 7 Він велить сонцю, і воно не сходить; | кладе печать на звізди. 8 Він небеса нап'яв, сам він; | він ходить по морських висотах. 9 Він створив Віз, Косарів, | Квочку і Комори Півдня. 10 Він творить діла великі, незбагненні | і чудеса без ліку! 11 Як пройде попри мене, я не побачу, | як промайне, я не помічу. 12 Як він щось забере, хто йому заборонить? | Хто йому скаже: Що чиниш? 13 Бог не одвертає свого гніву; | під ним лежать помічники Рагава! 14 Де вже мені йому відповідати | та проти нього слова підбирати? 15 Я хоч би й правий був, не озвався б, | а радше милосердя в судді мого благав би. 16 Коли б я і покликав, і він озвався, | я не повірив би, що він мій голос слухає. 17 Він, що торощить мене в хуртовині | і множить без причини мої рани, - 18 він не дає мені й відідхнути | так насичує мене гіркотою. 19 Коли йдеться про силу, він могутній! | Коли про суд, хто сміє його позивати? 20 Якщо виправдуватисьму, мої уста мене осудять, як об'явлю себе невинним, мене обвинуватять. 21 Невинний я? Я й сам не знаю! | Життя моє мені нінащо. 22 Тому й кажу: Усе одно | безвинного й грішника він губить. 23 А коли бич зненацька убиває, | з невинного розпуки він сміється. 24 Коли якусь країну віддано в руки лиходія, | обличчя її правителів він закриває. | Як же не він - хто інший? 25 І мчать мої дні від гінця швидше, | біжать, щастя не бачать. 26 Линуть, мов чайки з очерету, | неначе яструб, що падає на здобич. 27 Як я скажу собі: Забуду мою скаргу, | скину хмурий вид, розвеселюся! - 28 то я тремчу перед усіма муками моїми, | бо знаю, що не визнаєш мене безвинним. 29. Коли ж я винуватий, | чому маю томитися надармо? 30 Хоч би обмивсь я і снігом і вимив чисто мої руки лугом, 31 навіть тоді ти вкинув би мене в багнисько, | мною гидилась би моя одежа. 32 Бо він не людина, як я, | щоб я міг йому відповісти: | Ходімо на суд разом! 33 Немає посередника між нами, | що поклав би на нас обох свою руку, 34 що відвернув би свій бич від мене, | щоб страх його не лякав мене більше. 35 Однак я говоритиму; я його не боюся, | бо не такий я перед самим собою.»


10. Чи ж каратиме Бог діло рук своїх?
 


1 «Життя моє мені набридло! | Дам волю смуткові моєму, | і говоритиму в гіркоті душі моєї. 2 Я скажу Богові: Не засуджуй мене! | Вкажи мені, за що зо мною правуєшся. 3 Чи це для тебе добре мене гнітити, | твоїх рук діло нехтувати та раді грішників сприяти? 4 Невже в тебе тілесні очі? | Невже ти бачиш, як людина бачить? 5 Чи дні твої подібні до днів людських, | роки твої, немов дні смертних, 6 що ти шукаєш у мене провини, ! розвідуєшся, чи є гріх у мені, 7 хоча й знаєш, що я не провинився, | що нікому спастися з руки твоєї? 8 Руки твої мене склали й сотворили, | і ти ж мене всього руйнуєш? 9 Згадай, благаю, що ти мене виробив, неначе глину; | і хочеш знову в порох мене повернути. 10 Чи ж ти не вилив мене молоком, | не згустив мене сиром? 11 Ти одяг мене шкірою й тілом, | з костей і жил зіткав єси мене. 12 Ти дав мені життя і милість, | і твоя опіка зберегла мій дух. 13 Та ось що скрив ти в твоїм серці, | я знаю, що воно оце на думці в тебе: 14 якщо грішу, - за мною назирати | й гріха мені не відпускати. 15 Горе мені, як завиню! | Та хоч і правий я - не зважусь голову підняти, | я, насичений ганьбою, упоєний бідою! 16 Якщо я підведусь, мов лев, ти гонишся за мною | і знов показуєш на мені твою велич. 17 Виводиш нових свідків проти мене, | і збільшуєш твій гнів на мене: | дедалі нові лави йдуть у бій на мене. 18 Навіщо вивів мене з лона? | Я був би вмер, - мене не бачило б ніяке око. 19 Я був би, наче б мене й не було ніколи; | мене перенесли б з утроби в домовину. 20 Днів життя мого так мало! | Лиши мене, щоб я розвеселився трохи, 21 поки піду й не повернуся, | в країну темряви й смертельної тіні, 22 в країну смертельної тіні та безладу, | де світло, немов пітьма.»


11. Цофар докоряє Іовові
 


1 Заговорив Цофар з Наамату й мовив: 2 «Чи ж оте багатослів'я не знайде відповіді? | Чи ж за балакуном визнають слушність? 3 Чи ж твоє базікання призведе людей до мовчанки? | Глумитимешся, а ніхто тебе й не застидає? 4 Ти кажеш: Моя наука ясна, | і чистий я перед очима твоїми. 5 О, коли б Бог заговорив, | коли б він розтулив уста свої до тебе, 6 і показав тобі мудрости тайни, | що над усяке розуміння, | тоді б ти зрозумів, що Бог від тебе вимагає | менше, ніж твоя провина заслужила. 7 Чи ж можеш збагнути істоту Божу, | проникнути Вседержителя? 8 Вона висока, наче небо! Що вдієш? | Вона глибша Шеолу! Що знаєш? 9 Довша, ніж земля, її міра, | ширша, ніде море. 10 Коли проходить, хто його спинить? | Коли на суд поставить, хто йому заборонить? 11 Він бо знає людей підлих; | бачить лукавство й має його на увазі. 12 Тож так пустоголовий робиться розумним, | як дике осля стає свійським. 13 Якщо скеруєш твоє серце | і простягнеш руки твої до нього, 14 як віддалиш від твоїх рук кривду | й не даси неправді жити у твоїм наметі, 15 тоді напевне підведеш обличчя твоє без плями, | стоятимеш твердо, боятися не будеш. 16 Бо ти біду твою забудеш; | немов про воду, що сплила, ти згадуватимеш про неї. 17 Життя твоє буде ясніше півдня, | а темнота буде, як ранок. 18 Безпечний будеш, бо матимеш надію, | поглянеш навкруги й покладешся собі безпечно. 19 Ляжеш собі, й ніхто не смітиме тебе лякати, | і багато буде тих, що запобігатимуть у тебе ласки. 20 А очі злих погаснуть, | для них не буде втечі; | надія їхня - чим скорш умерти!»


12. Іов відповідає Цофарові
 


1 Заговорив Іов і мовив: 2 «Справді лише ви люди, | і з вами умре мудрість! 3 Є й у мене розум, як у вас, | нічим я від вас не гірший! | Та й хто не знає того? 4 Посмішищем ближнього зробивсь я, | що взиваю до Бога, і він відповідає; | сміховиськом - я праведний, безвинний. 5 Презирство на нещастя! - думає щасливий. | Стусана тому, який спотикнеться! 6 Шатра ж грабіжників спокійні, | і ті, що гнівлять Бога, сидять собі безпечні, | ті, що власну руку мають за бога. 7 Спитай лиш у тварин, вони тебе навчать; | у птиць небесних, і тобі сповістять; 8 або повзунів, вони тебе повчать, | і риби в морі тобі повідають! 9 Хто з усіх них не знає, | що рука Господня все це створила? 10 В його руці душа всього живого, | дихання кожного людського тіла. 11 Хіба не вухо слова розрізняє? 12 У сивоголових - мудрість, | у довголітніх - розум. 13 У нього премудрість і потуга, | у нього рада й розум. 14 Як він зруйнує, ніхто не відбудує; | як замкне когось, ніхто вже не відімкне. 15 Здержить води - все повисихає;| а пустить їх - розбурять землю. 16 У нього сила та обачність; | у нього зведений і зводитель. 17 Він радників босоніж відсилає | і в суддів розум відбирає. 18 Він знімає з царів кайдани | й оперізує їх стан мотуззям. 19 Він відсилає священиків босоніж, | і валить могутніх. 20 Він проречистим рот закриває, | він забирає в старих розум. 21 Він виливає на вельмож презирство | й розпускає пояс сильних. 22 Він виявляє те, що в темряві глибоко скрилось, | виводить смертну тінь на світло. 23 Множить народи і їх губить, | поширює людей, а потім їх нищить. 24 Він відбирає розум у голів краю, | пускає їх блудити в пустині без дороги. 25 І вони бродять помацки у темряві без світла, | і заточуються, немов п'яні.»


13. Даремні зусилля друзів Іова
 


1 «Усе це бачило моє око, | вухо моє це чуло й зрозуміло. 2 Що ви знаєте, я також знаю, | нічим я від вас не гірший. 3 Та я бажаю говорити з Всемогутнім, | я хочу на прю з Богом стати. 4 Щождо вас, то ви архимники, | нездатні лікарі - усі ви! 5 Коли б то ви уже замовкли! | Це була б ваша мудрість. 6 Слухайте ж, прошу, мою скаргу, | на оборону моїх уст уважайте. 7 Чи задля Бога верзтимете неправду? | Чи ради нього будете плести облуду? 8 Чи хочете за ним тягнути? | Змагатися за Бога? 9 Хіба на добре воно вийде, якщо він вивідати вас захоче? | Чи ж можна з нього глузувати, як то люди з людей глузують? 10 Він покарає вас напевне, | коли ви потайки тягтимете за кимось. 11 Чи ж його велич вас не страхає, | страх перед ним на вас не нападає? 12 Ваші гадання - думки з попелу, | і відповіді ваші - відповіді з глини. 13 Замовчіть передо мною, я буду говорити, | хоч би й що мені сталось. 14 Я візьму моє тіло собі в зуби, | покладу мою душу собі в руку. 15 Навіть коли захочете мене вбити, я не здригнуся; | однак, мої вчинки перед ним я боронитиму. 16 Це, зрештою, було б моїм рятунком, | бо перед ним не смів би з'явитись нечестивий. 17 Слухайте уважно моє слово, | моя наука нехай увійде у ваші вуха. 18 Ось я готую мою справу; | я знаю, що я маю слушність! 19 Хто захоче сперечатися зо мною? | Я зараз же замовкну, готовий умерти. 20 Двох речей тільки не чини зо мною, | тоді я не ховатимусь від тебе! 21 Одверни від мене твою руку, | і нехай страх твій мене не жахає! 22 І тоді клич, і я відповідатиму; | або я буду говорити, а ти мені відказуй. 23 Скільки переступів та гріхів у мене? | Вкажи мені переступ мій і гріх мій! 24 Чому ховаєш вид твій | і за ворога мене вважаєш? 25 Хочеш злякати зірваний листочок | і за билинкою сухою гнатись? 26 Пишеш на мене гіркий засуд | і гріхи молодости моєї мені закидаєш; 27 заковуєш у колоди мої ноги, | стежки мої всі пильно назираєш, | і сліди ніг моїх рисуєш. 28 Та я марнію, немов дерево трухляве, | немов одежа, що її міль переїла.»


14. Нетривке життя людське
 


1 «Чоловік, що родиться від жінки, | віком короткий і тривоги повний. 2 Зростає, немов квітка, і в'яне, | і біжить тінню без упинку! 3 І на такого відкриваєш твої очі, | тягнеш на суд із собою? 4 Хто з нечистого може зробити чисте? | Ніхто! 5 Коли йому дні визначені, | число місяців його тобі відоме, | ти викреслив йому межу, якої він не переступить, 6 то відверни від нього твої очі, залиш його, | покіль, як той поденник, він не скінчить дня свого. 7 І дерево має надію; | воно, хоч зрубане, ще відродиться, | і пагінці його рости не перестануть. 8 Навіть як його корінь у землі постарівся, | і пень його у ґрунті струхлявів, 9 але, скоро воно почує воду, знов зазеленіє | і поросте галуззям, наче молоденьке. 10 А людина вмирає і лежить бездушна; | людина йде на той світ, - і де вона? 11 Води зникають з моря, | ріки стають сухими, сохнуть; 12 отак людина ляже і не встане; | покіль не щезнуть небеса, - не пробудиться, | не підведеться від сну свого. 13 Коли б уже ти сховав мене в Шеолі, | укрив мене, поки перейде гнів твій, | призначив мені строк -потім згадати про мене! 14 Коли хтось умре, хіба оживе знову? | Я б дожидав увесь час моєї служби, і аж поки не прийшла б для мене заміна. 15 Ти кликнув би, і я тобі відповів би, | ти прагнув би діла рук твоїх. 16 Замість, як нині, рахувати мої кроки, | ти не вважав би більше на гріх мій! 17 І запечатаний у торбинці був би мій переступ, | мою провину ти перекреслив би! 18 Та ба! Як гора падає, валиться, | і скеля зо свого місця сходить, 19 води каміння витирають, | злива змиває з землі порох, | так ти чоловіка надію нищиш. 20 Кидаєшся на нього постійно, і він зникає, | змінюєш вид його і відсилаєш. 21 Чи в честі його діти, він не знає, | чи в ганьбі, він не помічає. 22 Він тільки відчуває біль свого тіла, | і його душа над ним самим ридає.»


15. Еліфаз говорить удруге
 


1 Заговорив Еліфаз із Теману й мовив: 2 «Хіба ж відповідає мудрий пустим знанням, | сповняє своє нутро східнім вітром, 3 сперечаючись недоречними словами, | промовами, в яких немає користи? 4 Ти навіть відкидаєш богобоязливість, | і касуєш побожність перед Богом. 5 Твоя вина навчає уста твої, | ти вибираєш бесіду лукавих, 6 тим і осуджує тебе рот твій, а не я! | І власні твої уста свідчать проти тебе. 7 Хіба ти перший з людей народився, | побачив світ перед горбами? 8 Хіба ти слухав Божої наради, | присвоїв собі мудрість? 9 Що знаєш ти, чого б ми не знали? | Що розумієш, чого б ми не розуміли? 10 Є сивий та старий також між нами, | що перейшов віком і твого батька. 11 Хіба для тебе мала річ - Божа втіха | та тихе слово, сказане до тебе? 12 Чого пориває тебе твоє серце? | Чому очима гордо позираєш, 13 коли звертаєш проти Бога гнів твій | і твоїм ротом верзеш такі речі? 14 Що таке людина, щоб була чистою? | Як бути справедливим тому, хто родиться від жінки? 15 Якщо й своїм святим не йме він віри, | і небеса нечисті перед його очима, 16 оскільки більш гидка й зіпсована людина, | що, наче воду, п'є беззаконня. 17 Я поясню тобі, мене послухай! | Я оповім те, що сам я бачив, 18 що оповідають мудрі, | не таївши нічого, за предками своїми. 19 Їм одним земля дана була, | і ні один чужинець не скитався між ними. 20 Поки віку у злого - себе самого мучить; | протягом призначених гнобителеві літ 21 жахливий крик лунає у його вухах; | серед повного спокою на нього нападає грабіжник. 22 Не сподівається, що повернеться із пітьми, | і всюди меч перед собою бачить. 23 Його кидають на їжу коршакові. | Він знає, що над ним біда нависла. 24 День темряви його жахає, | нужда й тіснота на нього насідають, | немов той цар, готовий кинутись до бою. 25 Він здіймав свою руку проти Бога, | він хоробрував із Всемогутнім. 26 З випростаною шиєю біг проти нього | захоронений грубими щитами. 27 Обличчя його набрякло салом, | боки поросли жиром. 28 Він жив у зруйнованих містах, | у домах, де ніхто більше не жив, | бо вони були готові завалитись. 29. Не забагатіє він, розвіється його достаток, | і не простягнеться його тінь по країні. 30 Він не втече від мороку, | вогонь спалить його ніжне галуззя, | а цвіт його обіб'є вітер. 31 Нехай не покладається на свій зріст високий, | знаємо бо, що то - марнота. 32 Віття його зів'яне передчасно, | його галуззя не буде зеленіти. 33 Мов виноградина, він скине недоспілі грона | і, наче маслина, цвіт свій зронить. 34 Так! Кодло нечестивого буде безплідне, | і вогонь пожере шатра продажних. 35 Хто зачав зло, той породить нещастя; | нутро його готує злуду».


16. Іов удруге відповідає Еліфазові
 


1 Заговорив Іов і мовив: 2 «Чув я багато вже такого, | гіркі з вас усіх утішителі! 3 Чи буде край словам на вітер? | Яка біда спонукує тебе відповідати? 4 Я теж базікав би, як ви, | якби ви були на моєму місці. | Я б теж засипав вас словами, | кивав над вами б головою 5 та додавав би вам відваги моїми устами | й не перестав би рухати губами. 6 Та чи я говорю - не притихає біль мій, | чи мовчу - він мене не покидає. 7 Ось і тепер виснажив мене завидющий, | уся його ватага мені допікає. 8 Він устає свідком проти мене, | кидає мені ввічі клеветою. 9 Гнів його рве й лютує проти мене, | він скрегоче на мене зубами. | Противники мої очима блискають на мене, 10 роззявили на мене свою пащу, | у зневазі б'ють мене по щоках, | зібравшися на мене разом. 11 Бог видав мене нечестивцям, | у руки безбожникам мене кинув. 12 Я був щасливий, та він струсив мене, | схопив мене за шию і розбив на кавалки, | прицілом собі мене поставив. 13 Стріли його мене навколо оточили, | він прошиває моє нутро без пощади, | він жовч мою на землю розливає. 14 Він пробиває в мені пролом за проломом, | мов велетень, кидається на мене. 15 Веретище я зшив собі на шкіру, | й обличчя своє занурив у порох. 16 Вид мій почервонів від плачу, | на віях моїх тінь смерти, - 17 хоч і нема в руках у мене насильства, | і хоч молитва моя чиста! 18 Земле, не закривай моєї крови,| і хай не буде місця для мого крику. 19 Тепер також на небі є у мене свідок, | мій оборонець на висотах. 20 Думки мої глибокі - мої оборонці, | і око моє ллє до Бога сльози. 21 О, якби чоловік міг правуватись з Богом, | як людський син із своїм ближнім! 22 Іще бо кілька літ, що прийдуть, | і я піду в дорогу, з якої не повернуся.»


17. Іов нарікає далі
 


1 «Мій дух розбитий, | дні мої погасли, | для мене залишається лише могила. 2 Чи не став я посміховиськом? | Чи не в гіркоті ночують мої очі? 3 О, поручися за мене сам перед собою! | Бо хто б ручився за мене? 4 Та ти позбавив розуму їхнє серце, | тому й не піднесеш їх угору. 5 Вони призначають здобич друзям, | тоді як очі власних дітей меркнуть. 6 Ти зробив мене притчею народу, | мені плюють у вічі. 7 В очах моїх від смутку потемніло, | і мої члени, наче тінь, виснажуються. 8 Дивуються над оцим праведні люди, | і невинний обурюється на безбожника. 9 Та праведник тримається путі своєї | і чистий руками ще більш набирає духу. 10 Вернітеся ж, усі ви, приступіте; | може, бодай одного мудрого знайду між вами! 11 Дні мої відпливли, думки мої розбиті! | Зідхання мого серця 12 з ночі день роблять, | і супроти темряви світло близько. 13 Чи можу сподіватись? Шеол -моя домівка! | У темряві стелю я собі постіль. 14 Кричу до гробу: Ти мій батько! | А до хробака: Моя сестра й моя мати! 15 Де ж тут моя надія? | І щастя моє. - хто його бачив? 16 Зійдуть у Шеол зо мною? | коли зануримося разом у порох?»


18. Білдад відповідає Іовові
 


1 Заговорив Білдад із Шуаху та й мовив: 2 «І докіль будете словам ви класти перешкоди? | Будьте розумні, і тоді говоритимемо! 3 Чому нас уважаєш за скотину? Чому в твоїх очах ми нечисті? 4 О, ти, що у досаді душу свою роздираєш! | Чи ж задля тебе земля має опустіти? | Чи скелі пересунуться зо свого місця? 5 Таж у безбожника погасне світло, | полум'я його не буде більше блищати. 6 Стемніє світло в наметі його, | і погасне над ним його світич. 7 Бадьорий хід його ослабне, | його повалить власний намір. 8 Він ускочить у сітку власними ногами | і над сильцем буде ходити. 9 Пута впіймають його ноги, | петля буде тримати його цупко. 10 На землі сховане йому сильце | і пастка для нього на стежці. 11 Навколо страхи його лякають, | слідом за ним женуться. 12 Він голодує у своїх достатках, | і нещастя стоїть у нього збоку. 13 Недуга роз'їдає його шкіру, | і перворідний смерти гризе його члени. 14 З намету, де він був безпечний, його виривають | і до царя страхів тягнуть. 15 Ти можеш жити в його наметі, що не його вже, | і посипають сіркою його домівку. 16 Внизу його коріння засихає, | угорі ж його гілляки в'януть. 17 Пам'ять про нього з землі щезає, | і немає його імени в околиці. 18 Його зо світла в пітьму зіштовхують, | його зо світу проганяють. 19 Ні внуків, ні нащадків він не матиме в народі; | ані душі живої у своїх оселях. 20 Захід жахнеться над його нещастям, | а схід пройметься страхом. 21 Отакі житла нечестивця, | отаке місце того, хто не знає Бога!»


19. Іов відповідає Білдадові вдруге
 


1 Заговорив Іов і мовив: 2 «Докіль ви будете смутити мою душу, | промовами, мене пригноблювати? 3 Оце вже десять раз мене ви образили, | і не стидаєтесь мене зневажати. 4 Коли я справді завинив, | то провина моя на мені зостанеться. 5 Коли вам справді любо величатись надо мною | та закидати мені мою ганьбу, 6 то знайте, що Бог мене придавив, | обвів мене навколо сіткою своєю. 7 Як закричу: Насилля! - ніхто не чує; | коли закличу - немає суду! 8 Загородив мені дорогу, перейти не можу; | і на стежки мої поклав пітьму. 9 Здер з мене мою славу, | вінець ізняв з голови у мене. 10 Руйнує мене навкруги, я пропадаю; | неначе дерево, надію в мене вириває. 11 Палає гнівом проти мене, | за ворога собі вважає. 12 Його загони купою прибули, | насипали дорогу проти мене | й облягли кругом намет мій. 13 Братів моїх він віддалив від мене, | і мої знайомі відчужилися від мене. 14 Близькі мої ізникли, | друзі мої мене забули, 15 Мої домашні й мої слугині мене вважають за чужинця, | я зайдою в їхніх очах зробився. 16 Кличу мого слугу - не відповідає, | хоч я і власними устами його прошу. 17 Жінка моя гидує моїм подихом, | я став гидким синам мого лона, 18 а й малі діти мене зневажають. | Як підведусь, вони глузують з мене. 19 Гордують мною усі мої найсердечніші друзі; | а ті, що я любив, обернулись проти мене. 20 Тіло у мене згнило в моїй шкірі, | а кості мої вистають з-під шкіри, як зуби. 21 Змилуйтеся, змилуйтесь надо мною, мої друзі, | бо рука Божа мене доторкнулась! 22 Чому, як Бог, женетеся за мною, | не насичуєтеся моїм тілом? 23 О, якби мої слова були записані, | якби вони були вириті на міді! 24 Різцем залізним і олив'яним | видовбані у скелі повіки! 25 Я знаю - Захисник мій живе, | і останнім він устане над порохом. 26 Позбавлений навіть шкіри, я встану; | і в моїм тілі побачу Бога. 27 Я сам його узрю, очі мої побачать, | а не хтось інший; | серце у мене в грудях ниє! 28 Якщо ви мислите: За що б нам його переслідувати, | яку зачіпку знайти нам на нього? - 29. то бійтеся меча для себе, | бо гнів проти провин палає, | щоб знали, що суд буде.»


20. Цофар відповідає Іовові вдруге
 


1 Заговорив Цофар з Наамату й мовив: 2 «Думки мої спонукують мене відповідати, | та й неспокій той, що в мені. 3 Я вислухав докір, для мене образливий, | але мій розум шепоче, що маю відповісти. 4 Чи ти не знаєш, що від віків, | з того часу, коли постала на землі людина, 5 веселощі безбожного короткі | і радість нечестивого хвилева? 6 Навіть якби під небеса піднявсь він зростом, | і голова його сягала аж до хмари, 7 мов привид, пропаде навіки. | Хто його бачив, питатиметься: Де він? 8 Він зникне, наче сон, його не знайдуть більше, | немов нічна мара, він щезне. 9 Око, що бачило його, не бачитиме його ніколи, | і не вглядить його вже більш його оселя. 10 Діти його відшкодують убогих, | руки його повернуть назад його багатство. 11 Кості його повні юнацького запалу, | але він разом з ним ляже в порох. 12 А коли зло було йому солодке в роті, | і він ховав його у себе під язиком, 13 беріг його, не покидав його, | тримав його під піднебінням, 14 то їжа ця в його нутрі зіпсується, | отрутою гадючою візьметься в його нутрощах. 15 Він виблює добро, що був проглинув; | Бог вирве його з живота у нього. 16 Отруту ссав гадючу - | його уб'є язик зміюки! 17 Він не вздріє вже річок олії, | ані потоків меду й молока. 18 Трудом набуте поверне, проковтнути не зможе; | плодом свого прибутку не буде радіти. 19 Бо він гнобив і покидав убогих, | пограбував дім, замість його будувати. 20 Бо черево його не відало наситу, | від його скупощів не можна було врятуватись. 21 Від його ненажерства ніхто не міг спастися; | тим то і не буде тривким його щастя. 22 У повноті достатків йому стане тісно, | всяке нещастя впаде на нього. 23 Саме коли він наповнятиме живіт свій, | Бог зішле на нього жар свого гніву, | пустить дощем на його тіло стріли. 24 Якщо ухилиться від зброї із заліза, | то його прошиє лук мосяжний. 25 Стріла пройде йому навиліт через спину, | крізь жовч його пройде спис блискучий; | великий жах упаде на нього! 26 Тьма-тьменна таємно для нього уготована. | Вогонь, що ніхто не роздмухав, пожере його; | він знищить і те, що лишиться в його наметі. 27 Небо відкриє його несправедливість | і земля встане проти нього. 28 Його домівку змиє повінь, | що розіллється в день Божого гніву, 29. Ось яка доля грішника від Бога, | спадщина, що випаде йому від Бога.»


21. Іов відповідає Цофарові вдруге
 


1 Заговорив Іов і мовив: 2 «Вважайте, слухавши, на моє слово, | і нехай воно втішить вас. 3 Стерпіть мене, я буду говорити; | як виговорюся - насміхайтесь. 4 Чи ж то на людину моя скарга? | Як тут не бути нетерплячим? 5 Вважайте ж мені: ви вжахнетесь, | затулите рукою уста ваші. 6 Я сам, коли подумаю про те, здригаюсь, | і моє тіло охоплює тремтіння. 7 Чому живуть оті нечестиві, | старіються та й ще багатіють? 8 Їхні діти гараздують перед ними, | нащадки їхні ростуть у них перед очима. 9 Домівки їхні від страху безпечні, | і бича Божого нема над ними. 10 Їхній бик запліднює, не знемагає; | корова їхня телиться, не скидає. 11 Вони пускають бігати дітей своїх, мов овець, | й малеча їхня гарцює. 12 Виспівують під бубон та під цитру, | і веселяться під сопілки голос. 13 Провадять дні свої у щасті, | і сходять до Шеолу в мирі. 14 А, проте, Богові казали: „Відступи від нас! | Доріг твоїх не хочемо ми знати! 15 Що він таке, отой Всемогутній, щоб нам йому служити? | І що за користь нам його благати? 16 Чи ж їхнє щастя не в них у руках? | Чи ж рада злих від нього не далека? 17 Чи, може, світло у безбожних раз-у-раз гасне | і падає на них нещастя? | Чи часто у своєму гніві він їх губить, 18 так, що вони стають, немов солома перед вітром, | немов полова, що її здіймає вихор? 19 А, може, Бог зберігає його кару для його дітей? | Ні! Нехай відплатить йому самому, щоб сам теє відав! 20 Нехай побачить власними очима своє горе, | і з гніву Всемогутнього хай вип'є! 21 Яка йому журба про дім свій після нього, | коли число місяців у нього пораховане? 22 Чи то ж нам Бога знання вчити, | коли він судить щонайвищих? 23 Один умирає повний сили, | повнотою щасливий та безпечний. 24 Стегна у нього повні ситі, | кості його набиті шпигом. 25 А другий умирає наболілою душею, | не скуштувавши щастя. 26 Разом лягають у порох, | їх черва вкриває! 27 Я знаю добре думки ваші | та замисли, що проти мене куєте. 28 Ви кажете: Де дім вельможі? | Де намет, що грішники у ньому жили? 29. Хіба ви не питали тих, що у світах бували, | над досвідом їхнім не розмишляли, 30 що в день біди лихий щаджен буває, | що у день гніву він веселий? 31 Хто йому закине його поведінку ввічі, | і те, що він накоїв, хто йому відплатить? 32 Коли ж його внесуть на цвинтар, | над гробом своїм він чатує. 33 Скиби землі йому солодкі. | За ним ідуть усі люди, а перед ним - нема й ліку! 34 Що вони варті, ваші втіхи марні? | Таж відповіді ваші - лиш омана!»


22. Еліфаз говорить утретє
 


1 Заговорив Еліфаз із Теману й мовив: 2 «Чи ж може людина Богові бути корисна, | якщо сам собі мудрий приносить користь! 3 Що Всемогутній має з того, що ти справедливий? | Який йому прибуток з того, що твої дороги досконалі? 4 Чи може він тебе карає за твою побожність, | іде на суд із тобою? 5 Чи ж не за те, що злоба твоя превелика, | і що переступам твоїм нема краю? 6 Видно, ти брав з братів твоїх заклади за дрібницю, | здирав одежу з голих. 7 Спраглому не давав єси води напитись, | голодному відмовляв єси хліба. 8 Кожному сильному - була земля, | а прихильники твої заселювали її. 9 Ти відсилав удовиць із порожніми руками, | ламав сиротам руки! 10 Тим то навколо тебе сіті, | і страх тебе лякає раптово. 11 Світло тобі потемніло, ти вже не бачиш, | і повінь вод тебе вкриває. 12 Чи ж: Бог не наверху в небі? | Поглянь на зорі вгору, як вони високо! 13 Ти кажеш сам до себе: Що Бог знає? | Хіба він крізь чорну хмару судить? 14 Хмари йому завіса, він не бачить; | він небесним обрієм походжає. 15 Хочеш триматись одвічної дороги, | яку топтали люди беззаконні, 16 що були схоплені передчасно, | коли ріка підмила їхні основи? 17 Які до Бога говорили: Одступи од нас! | Що, мовляв, нам Всемогутній зробить? 18 Таж він наповнював їхні доми щастям, у той час, як думка злих його цуралась. 19 Бачать те праведники і радіють, | невинний із них сміється: 20 Хіба не пропав їхній статок? | Чи не пожер вогонь їхні рештки? 21 Тож помирися з ним, зроби угоду, | і твоє щастя повернеться до тебе! 22 Прийми з уст його науку. | Вклади його слова собі до серця. 23 Як до Всесильного ти звернешся покірно, | як віддалиш несправедливість від намету твого, 24 золото вважатимеш за порох, | оте офірське - за рінь із ручаїв. 25 Всесильний буде твоїм скарбом, | брусками срібла у тебе! 26 Тоді ти будеш радуватися Всесильним | і підведеш обличчя твоє до Бога. 27 Помолишся до нього, і він тебе почує, | і ти виконаєш твої обітниці. 28 Все, що задумаєш, тобі поталанить, | і над дорогами твоїми засяє світло, 29. бо він принизить того, хто несеться вгору, | а смиренний очима буде в нього врятований. 30 Безвинного він визволяє, | ти чистотою рук твоїх спасешся.»


23. Іов відповідає Еліфазові втретє
 


1 Заговорив Іов і мовив: 2 «Сьогодні знову гірка моя скарга, | його тяжка рука у мене стогін вириває. 3 Коли б я знав, де його знайти | щоб доступитись до його престолу! 4 Я впорядив би перед ним розправу, | наповнив би доводами мої уста. 5 Я збагнув би слова відповіді до мене, | я зрозумів би, що він мені сказав би! 6 Чи сперечався б він на повну силу зо мною? | О ні! Він би тільки до мене прислухався. 7 Тоді з ним праведник став би на прю, | і я звільнився б від судді мого назавжди! 8 Та як піду на схід - його немає, | на захід - його не помічаю. 9 На півночі його шукаю - не бачу, | повернуся на південь - не виджу. 10 Він знає мою путь і мою зупинку; | нехай же мене випробує: як золото, я вийду. 11 Моя нога його сліду трималась; | путі його я пильнував, не відхилявся. 12 Від заповіді уст його не відступав я, | накази уст його ховав у себе в грудях. 13 Призначить він щось, - хто назад поверне? | Чого він забажає, те й зробить. 14 Виконує бо свою постанову, | а й ще багато іншого, що в ньому існує. 15 Тому я перед ним жахаюсь, | подумаю - і його лякаюсь. 16 Бог зламав мій дух, | і налякав мене Всесильний. 17 Бож не від темряви я гину, | і не від пітьми, що вкрила вид мій.»


24. Зухвалість грішників
 


1 «Чому Всемогутній не затаїв часи, | а ті, що його знають, днів його не бачать? 2 Безбожники пересувають межі, | отару й чабана займають. 3 Відводять осла в сиротини, | беруть у заклад вола вдовиці. 4 Убогі поступаються з дороги, | усі пригноблені в краю мусять від них ховатись. 5 Мов дикі осли в пустині, | вони виходять на роботу, | шукаючи запопадливо їжі, а ввечорі - немає дітям хліба. 6 Жнуть на чужому полі, | виноград грішника збирають. 7 Голі вони ночують, без одежі, | не мають чим накритись, коли холодно. 8 В горах на дощі мокнуть, | за браком сховку туляться до скелі! 9 Сиріт від грудей відривають, | беруть у заклад дитину в бідних. 10 Голі блукають, без одежі, | і голодні зносять снопи. 11 Вичавлюють між мурами олію, | спраглі, топчуть виноград у точилі. 12 З міста чути людей стогін, | душа смертельно поранених кличе на допомогу, | та Бог не чує їхньої молитви! 13 Є поміж ними й вороги світла, | які шляхів його не знають, | стежками його не простують. 14 Удосвіта стає убивник, | убиває бідного й сіромаху, | вночі бродить злодюга. 15 Око перелюбця пильнує, коли смеркне. | Він думає: Ніхто мене не бачить, | і кладе собі на вид запинало. 16 В пітьмі підкопують домівки, | а вдень замикаються, | не знають світла. 17 Тінь смерти то для всіх них ранок; | коли ж він зійде, жах їх огортає. 18 Вони від дня втікають; | маєтність їх на землі проклята, | в їх виноградниках не завертає виноградар. 19 Посуха й спека пожирає сніжну воду - | так грішника Шеол хапає. 20 Утроба, що його родила, його забуває, | черва собі солодко ним пасеться, | не згадується більше його ім'я; | так кривда, неначе деревина, ломиться. 21 Він чинив зло безплідній, що не родить; | він не чинив добра вдовиці! 22 Та той силою своєю хапає дужих, | встає, і він життя непевний. 23 Забезпечує його й дає опору, | та Господні очі за його путями стежать. 24 Вони ледь-ледь піднесуться, - і вже в'януть, | немов зірвана мальвія, | немов головки колосків зів'ялих. 25 А як воно не так, то хто мене спростує, | на ніщо оберне мою мову?»


25. Білдад із Шуаху говорить востаннє: єдино Бог - чистий
 


1 Заговорив Білдад із Шуаху і мовив: 2 «У нього влада й страшна потуга: | він творить мир у себе на висотах. 3 Хіба полкам його є лічба? | І над ким він не виставляє чати своєї? 4 І як людині бути праведною перед Богом? | Як бути чистим тому, хто родивсь від жінки? 5 Коли навіть місяць не світить, | і зорі не чисті перед очима в нього; 6 то що вже людина - хробак той, | і людини син - червяк той!»


26. Іов відповідає Білдадові
 


1 Заговорив Іов і мовив: 2 «Ой, як ти допоміг тому. що без сили, | підтримав слабу руку! 3 Що ж то за раду ти дав тому, хто мудрости не має, | й що за велику виявив ти обачність! 4 Кому ти говорив оту промову? | І чий дух вийшов із тебе? 5 Тіні померлих трясуться під землею; | води й усе, що в них живе, боїться. 6 Голий перед ним Шеол, | і Аваддон - відкритий! 7 Він розіп'яв над порожнечею північ, | він на нічому повісив землю. 8 Він замикає води у своїх хмарах, | і оболок не розсідається під ними. 9 Він місяцеві у повні вид закриває, | він простягає над ним свою хмару. 10 Він накреслив круг над водами | аж до межі між світлом та темнотою. 11 Стовпи небес трясуться, | і остовпілі лякаються його погрози. 12 Силою своєю він утихомирив море, | і своїм розумом розбив Рагава. 13 Дух його прояснив небо, | рука його прошила в'юнкого змія. 14 Усе ж це - зверхній вигляд його діл, | а ми лиш чуємо слабкий їх відгомін! | А хто ж би зміг збагнути силу його грому?»


27. Остання промова Іова
 


1 І повів Іов далі свою мову, кажучи: 2 «Клянуся Богом, що позбавив мене права, | і Всесильним, що напоїв гіркотою душу мою! 3 Покіль мій дух у мені, | і Божий подих у моїх ніздрях, 4 мої уста не говоритимуть неправди, брехні язик мій не промовить. 5 Не бувати тому, щоб я та визнав за вами слушність! | Покіль не вмру, я досконалости моєї не зречуся. 6 Триматимусь моєї правди, я її не облишу. | Совість моя ні одним моїм днем мені не докоряє! 7 Нехай з моїм ворогом буде як з безбожником, | а з тим, хто встає проти мене - як з беззаконником! 8 Яку безбожний має надію, коли молиться, | коли підносить душу свою до Бога? 9 Чи ж вислухає Бог його взивання, | коли прийде на нього нужда? 10 Чи буде відрадою йому Всесильний? | Чи буде прикликати Бога повсякчасно? 11 Я пояснюю вам поведінку Божу, | я не таю Всесильного задумів. 12 А якщо усі ви те бачили самі, | то чого марнотою пустословите? 13 Ось яка злій людині від Бога доля, | й участь, що від Всесильного насильникові випадає! 14 Як матиме синів багато, під меч підуть; | і його потомки не будуть мати досита хліба. 15 Тих, що зостануться по ньому, мор забере до гробу, | їхні вдови плакати по них не будуть. 16 Хоч він і назбирає, немов пилу, срібла, | й одежі, мов болота, наскладає, 17 з наскладаного праведник буде вдягатись, | срібло наслідує невинний. 18 Він будував дім собі, немов гніздечко; | немов курінь, що робить собі сторож. 19 Багатим ляже, та востаннє; | відкриває очі: нічого більш немає! 20 Удень прийде страх на нього, | а вночі вхопить його буря. 21 Його підійме східній вітер, і геть піде; | він вихопить його із його місця. 22 На нього непощадно кидатимуть камінням, | від караючої руки він утік би радо. 23 Над ним плескатимуть у долоні; | де б він тільки був, його висвистуватимуть.»


28. Похвала Божій мудрості
 


1 «Срібло має жилу початкову, | золото - також місце, де його очищують. 2 Залізо з землі добувають, | розтоплений камінь стає міддю. 3 Людина кладе край пітьмі, | розшукує до крайньої межі | - каміння темне, чорне. 4 Люди з світлом пробивають копальню, | де стопи не залишили пам'яті, | - зависають на далекому відлюдді. 5 Земля, що з неї хліб родиться, | під сподом, мов вогнем, розрита: - 6 місце сафірового каміння | та золотого пороху. 7 Стежки туди не знає хижа птиця, | і око яструба її не бачить. 8 Її не топчуть звірі дикі, | лев по ній не проходить! 9 Людина на кремінь кладе свою руку, | перевертає шкереберть гори. 10 У скелях прорубує рови, | усе дорогоцінне бачить його око. 11 Досліджує джерела рік, | виносить сховане на світло. 12 А мудрість звідкіля береться? | Де розумові місце? 13 Ніяка людина її путі не знає, | і не знайти її в землі живих. 14 Безодня каже: Вона не в мені! | Та й море мовить: Не у мене! 15 Її й за щире золото не придбати, | ані сріблом її не можна оцінити. 16 Її не можна оцінити золотом офірським, | ані оніксом дорогоцінним, ані сафіром. 17 Ні золото, ні скло не можуть порівнятися з нею; | її не виміняти за щирозлотний посуд. 18 А про коралі та кришталь і згадувати нічого! | Здобувати мудрість важче, ніж перли. 19 Їй не рівня топаз етіопський, | ні щирим золотом її не оцінити! 20 Звідкіль, отже, береться мудрість? Де розумові місце? 21 Вона від зору всього живого скрита, | і схована від птиць небесних. 22 Погибель і смерть кажуть: | До наших вух дійшла про неї чутка, - 23 але лиш Бог до неї знає стежку, | він знає її місце. 24 Бо він аж на край світу бачить, | на все, що є під небом, поглядає. 25 Коли він призначав вагу вітрові | і давав міру водам, 26 коли встановлював закон дощеві, | дорогу гуркотові грому, - 27 тоді її угледів, облічив, | усталив її, добре її розслідивши. 28 А людині сказав: Страх перед Господом - це мудрість, | берегтися зла - це розум!»


29. Монолог Іова: щаслива людина
 


1 І повів Іов далі свою мову і сказав: 2 «О, коли б я був такий, як за місяців колишніх, | як за тих днів, коли Бог мене хоронив був, 3 коли над головою в мене сяяв його світич, | коли при його світлі я ходив у пітьмі! 4 Такий, як за днів осени моєї, | коли Бог вітав над моїм наметом, 5 коли Всевишній був іще зо мною | і круг мене були мої діти; 6 коли у молоці купались мої ноги, | і скеля точила потоками олію! 7 Як я, було, виходив до брами в місті, | встановлював мій ослін на майдані, 8 хлопці, зобачивши мене, ніяковіли, | старі ж уставали - і залишалися стояти. 9 Вельможі стримувались від розмови, | на уста клали собі руку. 10 І голос старшин тихнув, | язик їхній прилипав до піднебіння. 11 Вухо, що мене чуло, мене хвалило; | око, що мене бачило, свідчило про мене. 12 Я бо рятував убогого, що кликав, | і сироту, й того, кому ніхто не допомагає. 13 Хто гинув, того благословення сходило на мене, | і серцю вдовиці я давав відраду. 14 Я одягавсь у справедливість, і вона вдягалась у мене; | право моє було, мов мантія і корона. 15 Я був сліпому оком, | кульгавому я був ногами! 16 Я батьком був для вбогих, | я розглядав невідомого справу. 17 Я торощив щелепи злому, | з зубів у нього виривав здобич. 18 Я думав собі: Умру старим! | Днів моїх, як піску, буде багато. 19 Мій корінь буде при воді відкритий, | роса у мене на галуззі заночує. 20 Слава моя завжди буде відновлятись, | лук мій зміцніє в руці у мене. 21 Вони мене слухали уважно | -замовкали, коли я їм радив. 22 По моїй мові не говорили більше, | - крапля по краплі спадало на них моє слово. 23 Вони, мов на дощ, на мене чекали, | і розтуляли рот свій, мов на дощ пізній. 24 Усміхнусь, було, до них, коли вони зневіряться, | - веселости з мого обличчя не проганяли. 25 Я призначав дорогу їм, я був їм головою. | Я жив, неначе цар при війську; | куди б я їх тільки вів, - ішли за мною.»


30. Теперішні злидні
 


1 «А тепер глузують з мене менші віком від мене, | яких батьками я нехтував занадто, | щоб їх поставити нарівні з псами в моїй кошарі. 2 Ба й сила рук їхніх навіщо була б мені здалася? | Міць їхня ж цілковито заниділа. 3 З-за браку страви та страшного голоду | вони гризли у степу коріння; | їхня мати - пустка та пустиня. 4 Вони мальвію й листя на кущах збирали, | коріння з дроку - це хліб їхній. 5 Їх із громади проганяли, | на них гукали, наче на злодіїв. 6 Вони жили у байраках при потоках, | у земних печерах та по скелях. 7 Вони ревіли поміж кущами, | під будяками тулилися в купу. 8 Рід упосліджених, нащадки безіменних, | вигнані з землі! 9 І нині я став їхньою піснею, | зробився байкою їхньою! 10 Вони гидують мною, тікають геть від мене, | не стримуються мені плювати в вічі. 11 Що він розв'язав мій мотуз і мене понизив, | то вони розгнуздуються передо мною. 12 Праворуч від мене підводиться ота наволоч, | у петлю спрямовує мої ноги | і вимощує путь свою згубну проти мене. 13 Вони зіпсували мені стежку на мою погибель; | вони деруться догори, ніхто їх не спиняє. 14 Мов крізь пролом широкий, прибувають, | викочуються з-під руїн. 15 Великий страх напав на мене, | вітром розвіялася моя гідність, | і щастя моє зникло, немов хмара. 16 І душа моя нині ниє в мені, | дні смутку мене посіли. 17 Уночі крутить мені у костях, | жили мої не дають мені спочити. 18 Він потужно схопив мене за одежу, | мов би коміром кереї моєї зашморгнув мене, 19 кинув мене в болото, | і я взявся попелом та пилом. 20 Кричу до тебе, та ти мені не відповідаєш; | встаю - та ти до мене уваги не прихиляєш. 21 Став єси до мене жорстоким, | твоєю сильною рукою мене бичуєш. 22 Здіймаєш мене вітром летіти, | в бурі спускаєш мене вниз водою. 23 Знаю, що ти ведеш мене до смерти, | дому, де збираються всі живучі. 24 Але я не здіймав руки на сіромаху, | як він кричав до мене у своєму горі. 25 Чи ж я не плакав над тим, кому живеться тяжко? | Чи ж моє серце до бідного не мало жалю? 26 Я сподівався щастя - і прийшло лихо; | я чекав світла - і наступила пітьма! 27 Нутро моє кипить, не угаває: | дні смутку надійшли на мене. 28 Ввесь ходжу почорнілий, без сонця; | встаю, кричу серед громади. 29. Братом зробився я шакалам, | і приятелем струсям. 30 Шкіра на мені почорніла, | кості мої горять від жару. 31 Цитра моя голосить, | сопілка моя плаче.»


31. Чеснота Іова
 


1 «Я вчинив умову з моїми очима, | щоб на дівицю й не дивились! 2 І яка доля з висоти від Бога? | Яка спадщина від Всесильного з неба? 3 Чи ж не погибель для безбожних? | Чи ж не нещастя лиходіям? 4 Чи ж він доріг моїх не бачить? | Чи ж він не лічить усіх моїх кроків? 5 Чи ж я ходив колись у неправді? | Чи мої ноги бігли за обманом? 6 Хай мене зважить на вазі правдивій, | хай розпізнає Бог мою невинність! 7 Коли ж мій крок схибив з дороги, | і моє серце ходило слідом за очима, | коли до рук моїх прилипла якась пляма, 8 то хай я сію, а їсть хтось інший, | і пагінці мої хай будуть вирвані з корінням! 9 А коли якась жінка звела моє серце, | коли я робив засідку під дверима мого ближнього, - 10 то нехай моя жінка для другого меле, | інші нехай злягають з нею! 11 Бо це безславний вчинок; | переступ, що під суд підпадає, 12 вогонь, що пожирає до загуби, | що ввесь мій урожай нищить дощенту. 13 Якщо я правом мого раба легковажив | чи рабині, як вони правувалися зо мною, 14 то що чинитиму, коли Бог устане | та розслідить? Що йому відповім я? 15 Хіба не той, що створив мене, створив і його в лоні? | Хіба ж не той самий сотворив нас в утробі? 16 Хіба відмовляв я злиденним того, чого вони бажали, | або тьмарив очі вдовиці? 17 Хіба я сам з'їдав мій шматок хліба? | Хіба не їв його й сиротина? 18 Таж я з мого дитинства плекав її, неначе батько, | водив її вже з лона матері моєї! 19 Коли я бачив бідолаху без одежі, | чи злидаря, який не мав чим укритись, 20 хіба мене не благословляли його стегна? | Хіба він вовною з моїх овець не грівся? 21 А коли на сироту здіймав я руку, | бо бачив оборонця мого в брамі, - 22 то хай відпаде в мене від плеча моє рамено, | і хай моя рука відломиться від ліктя! 23 Бо страх Божий упав би на мене, | і перед величчю його не міг би я устоятись! 24 Коли б на золото я покладав свою надію, | коли б до щирого золота казав: Ти - моя безпека, 25 коли б я тішився моїм великим статком, | рукою моєю багато назбиравши, 26 коли б дививсь на сонце, як воно сяє, | та як пливе велично місяць, 27 і тайкома пускав моє серце зблудити, | і цілував устами мою руку, - 28 це теж був би тяжкий переступ, | бо я б відрікався Бога, що на небі. 29. Чи я радів з нещастя мого супротивника? | Чи веселився, як його спіткало лихо, - 30 я, що устам моїм не дозволяв грішити, | домагаючись його життя з прокльоном? 31 Хіба челядь мого шатра не говорила: | Кого ж він не наситив м'ясом? 32 Чужинець не спав ніколи на вулиці, | перехожому я відчиняв мої двері. 33 Чи ж я ховав, як то звичайно люди, мої переступи, | скривав у грудях мої хиби, 34 боявся бо великої юрби, | лякався погорди кревних, і тому мовчав й не наважився підійти до дверей? 35 О, коли б уже хтось та мене переслухав! | Ось мій знак! Хай відповість мені Всесильний! 36 Щождо книги, що написав мій позивайло, | то я носитиму її на плечах у себе, | я покладу її, немов вінець, на себе. 37 Я виявлю йому всі мої кроки; | неначе князь, я наближусь до нього! 38 Якщо кричало проти мене моє поле, | і разом з ним плакали його борозни, 39 бо я його врожай з'їдав без грошей, | смутив життя його робітників, - 40 то хай замість пшениці вродить будяки, | замість ячменю - бур'ян!»


32. Елігу починає говорити
 


1 Як ті три мужі перестали відповідати Іовові, тому що він уважав себе праведним у своїх очах, 2 тоді запалав гнівом Елігу, син Барахела з Бузу, з родини Рама. А запалав він гнівом на Іова за те, що Іов виправдовував себе радше, ніж Бога. 3 На трьох же його друзів запалав він гнівом за те, що вони не знайшли ніякої більш відповіді, а все ж засудили Іова. 4 Отже, Елігу ждав був, поки вони говорили з Іовом, бо вони були старші від нього віком. 5 Як же Елігу побачив, що в устах трьох мужів не було більш ніякої відповіді, запалав гнівом, 6 От і озвався Елігу, син Барахела з Бузу, й мовив: «Я молодий віком, а ви старі вже, | тому я наляканий, боявся | висловити вам мою думку. 7 Я собі думав: Хай дні говорять, | і літа многі хай покажуть мудрість! 8 То Божий дух у людині, | Всесильного надхнення їх урозумляє. 9 Не ті, що мають багато літ, уже й мудрі, | і не старі вже й розуміють правду. 10 Тому й кажу: Мене послухай! | Оповіщу і я, що знаю! 11 Ось я чекав слів ваших, | вслуховувавсь у ваші міркування. | Тоді, як ви шукали слів, 12 я пильно уважав на вас, | і ось ніхто Іовові не перечить, | ніхто з вас не відповідає на його промови. 13 Тож не кажіть: Ми знайшли мудрість; | Бог нас навчає, не людина! 14 Тому я не так сперечатися буду, | я відповім йому не вашими словами. 15 Збентежені, не відповідали більше, | слів їм забракло. 16 І я чекав; але що не говорять, | що стоять і не відповідають більше, - 17 то відповім і я по змозі, | оповіщу і я, що знаю. 18 Повний бо слів я, | мене спонукує дух усередині. 19 Нутро моє, немов вино без стоку, | що нові міхи розриває. 20 Я виговорюсь, легше мені стане; | розтулю мого рота й відкажу. 21 Я не зважатиму ні на чию особу, | лестити не буду нікому; 22 лестити бо й не вмію: | інакше бо умить мене вбив би Творець мій.»


33. Елігу виявляє помилки Іова
 


1 «Тож вислухай, о Іове, мою мову, | вважай на кожне моє слово. 2 Оце уста мої я розтулюю, язик мій промовляє у гортані! 3 Серце моє повторить слова мудрі, | уста мої промовлять чисту правду. 4 Дух Божий творив мене, | і подув Всесильного мене оживлює. 5 Відказуй мені, коли можеш; | готуйся, стань проти мене! 6 Ось я, як ти, у Бога, | - теж утворений із глини. 7 Тим страх передо мною не буде тебе лякати, | моя рука не буде тяжіти над тобою. 8 Ти промовляв до вух моїх, | і голос я вчув твоїх слів: 9 Я чистий, без провини; | я бездоганний, вини в мені немає; 10 він же зачіпки шукає на мене, | за ворога собі мене вважає, 11 ноги мої заковує в кайдани, | й усі кроки мої назирає! 12 От у цьому, я відповім тобі, що ти слушности не маєш, | бо Бог є більший від людини. 13 Чого тобі на нього нарікати, що на всі твої слова він не відповідає? 14 Бог скаже раз, скаже й двічі, | та на те не вважають. 15 У сні, у нічному видінні, | коли глибокий сон на людей находить, | коли вони на ліжку засинають, 16 тоді розтулює він людям вухо | і втискає свою пересторогу, 17 щоб відвернути людину від якогось вчинку, | щоб від гордині мужа уберегти, 18 щоб душу його зберегти від Ями, | життя його від переходу підземеллям. 19 Бог його напоумлює хворобою на ложі | та безнастанним болем його костей, 20 тож він відвертається від хліба, | й душа його від улюбленої страви. 21 Тіло його очевидячки марніє, | самі лиш кості видно. 22 Душа його зближається до Ями, | життя його - до місця, де померлі. 23 Добре, коли є в когось ангел, | один на тисячу заступник, | щоб людині вказати її обов'язок, 24 та змилуватись над ним і сказати: | „Звільни його, нехай не сходить в Яму! | Я знайшов бо викуп за його душу! 25 Тіло його тоді стає свіжішим, ніж в юнака, | і він повертається знов до днів молодечих. 26 До Бога молиться, і Бог його приймає, | і з радістю він дивиться на нього, | повертає йому його справедливість. 27 І тоді той співає прилюдно й промовляє: | Згрішив я, кривду заподіяв, | та Бог не відплатив мені тим самим; 28 він звільнив мою душу від переходу через Яму, | життя моє світ бачить. 29. Отак усе оце творить Бог | двічі, тричі з людиною, 30 щоб вирятувати її душу з Ями, | щоб світлом живих її освітлити. 31 Вважай же, Іове, та мене слухай; | мовчи, я буду говорити! 32 Відповідай, як маєш що сказати! | Кажи, я радий дати тобі слушність. 33 А коли ні, ти мене слухай! | Мовчи, і я навчу тебе мудрости.»


34. Друга промова Елігу
 


1 Елігу почав говорити далі й мовив: 2 «Слухайте мої слова, о мудрі, | нахиліть до мене вухо, о розумні! 3 Бо вухо слова розрізняє, | як піднебіння куштує страву. 4 Розсудім разом, що є справедливе, | і визнаймо між нами, що є добре. 5 Ось Іов мовив: ,,Я правий, | та Бог відмовив мені суду. 6 Проти свого права мав би я брехати? | Рана моя невигойна, хоч я й невинний! 7 Чи є десь такий чоловік, як Іов, | що глум глитає, немов воду, 8 що з лиходіями товаришує | та що з безбожниками ходить? 9 Він бо сказав: Нема з того користи | людині, коли догоджає Богу. 10 Тим слухайте мене, мужі розумні! | Не може бути зла у Бозі | й у Всесильному - неправди! 11 Він людині відплачує згідно з її ділами; | як кожний ходить, так у Бога знаходить. 12 Воістину Бог зла не чинить, | Всесильний суду не кривить. 13 Хто йому довірив землю? | Хто доручив йому всесвіт? 14 Якщо він візьме дух свій знов до себе, | до себе забере своє дихання, - 15 усяке тіло зараз же загине, | людина повернеться у порох. 16 Отже, як маєш розум, слухай! | Вважай на моїх слів голос! 17 Чи ж міг би правити, хто ненавидить право? | Чи ж ти Сильного та Праведного осудив би? 18 Того, що до царя мовляє: Негодящий! | А до вельмож: Безбожні! - 19 що не зважає на князів особу, | не сприяє радше багатому, ніж бідному, | бо всі вони діло рук його. 20 Раптом вони вмирають, і більше їх немає; | народ бунтується посеред ночі, | без труднощів могутнього скидає. 21 Бо його очі над путями чоловіка, | він бачить кожен його крок. 22 Нема ні темряви, ані глухої тіні, | де б лиходії могли заховатись. 23 Він не накладає на людину строку, | щоб та ставала на суд із Богом. 24 Він розгромлює без допиту вельможних, | і ставить на їхнє місце інших. 25 Він знає добре їхні вчинки | скидає їх одної ночі, - і топчуть їх. 26 Як беззаконних карає їх передочима інших 27 за те, що відхилилися від нього | й ніколи про путі його не дбали, 28 так що дійшов до нього зойк злиденних, | і він почує крик смиренних. 29. Коли він спочиває, хто потривожити його посміє? | Коли обличчя своє сховає, хто його побачить? | Він на народи й одиниці поглядає, 30 щоб лицемір не царював, глузуючи з народу. 31 І коли він до Бога каже: Мене обдурено! | Зла не чинитиму вже більше! 32 Навчи мене, якщо я помилився! | Якщо вчинив несправедливість, більш не буду! - 33 то чи він, гадаєш, має тим самим відплатити? | Через те, що зневажаєш суди, | через те, що то ти вибираєш, а не я, | - скажи, отже, що знаєш! 34 Розумні люди мені скажуть, | і мудрий муж, що мене чує: 35 Іов говорить нерозважно, | в його словах нема глузду! 36 Коли б то Іова розсліджено докладно | за відповіді, що личать людям нечестивим, 37 бо він до гріхів своїх додає ще бунт | і затискає кулаки при нас, | і множить слова проти Бога!»


35. Третя промова Елігу: нехай Іов смириться перед Богом, і Бог його вислухає
 


1 Елігу почав говорити далі й мовив: 2 «Невже оце тобі здається справедливим, | а ще й казав ти: ,,Я праведний перед Богом. 3 Коли ж казатимеш: „Що тобі до того, | і що я чиню тобі, коли грішу? - 4 то я дам відповідь тобі | і друзям твоїм з тобою. 5 Глянь лиш на небо й подивися! | Зирни на хмари, вони вищі від тебе! 6 Коли грішиш, то що йому заподієш? | Коли провин твоїх багато, що йому скоїш? 7 Коли ти праведний, то що даєш йому? | Або що він бере з руки у тебе? 8 Твоя бо злоба шкідлива лиш людині, як ти, | а й справедливість твоя для людського лиш сина корисна. 9 Від превеликого утиску кричать люди | і лементують від насильства можних. 10 Але ніхто не каже: „Де Бог, наш Сотворитель, | що вночі дає пісні? 11 Він більш нас, ніж звірів земних, навчає, | і більш, ніж птаство піднебесне, нас врозумлює. 12 Хоч і кричать там, він не відповідає | з-за гордині злочинців. 13 До справжньої бо марноти Бог не прислухається, | Всесильний на те не зважає. 14 Тим менше, коли ото ти кажеш, | що ти його не сприймаєш! | Суд готовий перед його обличчям, | він жде й на тебе! 15 От і тепер, коли гнів його не став карою, | і йому, мовляв, байдуже до зухвальства, - 16 то всетаки Іов даремно уста розтуляє | і в невіданні слова множить.»


36. Четверта промова Елігу
 


1 І знову Елігу взяв говорити: 2 «Зажди но трошки, і я тобі з'ясую, | бо ще чимало можна сказати про Бога. 3 Сягну знанням моїм далеко | і визнаю Творцеві моєму слушність. 4 Воістину в словах моїх нема неправди, | і звершений знанням стоїть біля тебе. 5 Так! Бог силою великий, однак, не гордує чистим серцем. 6 Він не дає грішникові жити, | він бідолашним чинить правосуддя, 7 і праведника не позбавляє права. | Він царів ставить на престолі, | саджає їх назавжди! Але що загорділи, 8 тому вони закуті в кайдани, | обплутані мотуззям нужди! 9 Він виявляє їм діла | й переступи їхні, бо вони загорділи. 10 Він відкриває їм вухо на навчання, | від беззаконства велить відвернутись. 11 І як вони послухаються, почнуть йому служити, | то проведуть свої дні у щасті, літа свої в утісі. 12 А коли не послухаються, то пройдуть через Яму | і пропадуть у невіданні. 13 Щождо лукавих серцем, що гнів свій зберігають, | і що не звали на допомогу, коли їх в'язано, 14 то їхня душа загине замолоду, | життя їхнє - між розпусниками. 15 Він бідного рятує власною його бідою | і в злиднях об'являється для його вух. 16 Отож і тебе він вирве з пащі скрути, | її тобі заступить достаток щедрий, | і стіл твій буде повен туку. 17 А наповнишся нечестивими осудами, | то спіткають тебе суд і розправа. 18 Вважай, отже, щоб не звели тебе достатком | і щоб дар великий не збив тебе з дороги! 19 Хіба твої багатства безконечні щось тобі допоможуть? | Або твоєї сили всі потуги? 20 О, не бажай тієї ночі, | коли народи з своїх місць ізникають! 21 Остерігайсь, не нахиляйсь до кривди: | тим бо й випробувано тебе стражданням. 22 Бог, справді, силою великий, | і хто такий учитель, як він? 23 Хто йому вкаже його дорогу? | Хто скаже: Ти дієш кривду. 24 Тож пам'ятай: ти маєш величати його діло, | яке оспівують люди. 25 Усі люди над ним розважають, | кожний здалека дивиться на нього. 26 Так! Бог великий, не нам його збагнути! | Число його років не має ліку. 27 Він притягає води краплі | і прочищує їх на дощ у парі; 28 спускають його хмари, | і на натовп людей виливають. 29. Хто зможе зміркувати, | доки сягають хмари | або гуркіт грому у його наметі? 30 Він розстелює над ним свій оболок | і вкриває вершини гір. 31 Ними годує він народи, | дає поживу подостатком. 32 Він бере блискавицю обома руками, | велить їй бити у ціль. 33 Він нею чабана попереджає, | та й скот, що нюхом чує бурю.»


37. Елігу говорить далі
 


1 «Тому й здрігнулося моє серце | і зрушилось із свого місця! 2 Слухайте, слухайте гомін його голосу | і грюкіт, що з уст його виходить. 3 Під усім небом він його розпросторює, | і блискавка його аж до кінців землі сягає. 4 Позаду нього реве голос; | Бог гримить голосом величним | і блискавиць своїх не зупиняє, | коли лунає голос його. 5 Бог своїм голосом гримить предивно, | творить діла великі, нам незбагненні! 6 Він каже снігові: Падай на землю! | Великим зливам: Лийте чимдуж! 7 Кожній людині кладе печать на руку, | щоб усі, кого створив він, те могли знати. 8 Звір утікає у свій сховок, | сидить у своїх барлогах. 9 З півдня буревій надходить, | є холод із півночі. 10 Від Божого подуву лід береться, | й поверхня вод твердіє. 11 Він хмари вогкістю вантажить, | і оболок розпускає його світло, 12 що колами кружляє | і крутиться згідно з його наміром, | виконуючи все, що він йому накаже, | на овиді земного кругу; 13 воно виконує його волю чи то як кару, | чи як милосердя. 14 Слухай же це, Іове! | Стань і роздумуй про дивні діла Божі. 15 Чи знаєш, як Бог їм повеліває, | як його хмара блискає світлом? 16 Чи розумієш рівновагу хмари, | чудні діла Найзвершенішого у знанні? 17 Коли нагріється твоя одежа, | коли земля відпочиває під вітерцем із півдня, - 18 чи міг би ти з ним нап'ясти небо | тверде, мов дзеркало, вилите? 19 Навчи нас, що маємо йому сказати, | і не сперечатимемось більш, бо справа темна. 20 Чи буде йому звіщено, як я говорю? | Чи як хто скаже що, дійде до нього? 21 Та й тепер не видно було світла, | хмари його затьмили, | але повіяв вітер і їх геть розвіяв, 22 і надійшло з півночі золотисте сяйво. | Навкруги Бога страшна велич! 23 Всесильний! Не можем його осягнути! | Великий силою і правом, | повний правоти - не утискає. 24 Тому й бояться його люди, | він же й не споглядає на усіх, що у серці велемудрі.»


38. Слово Боже
 


1 Озвавсь Господь із бурі до Іова і мовив: 2 «Хто то такий затемнює мої задуми | нерозважливими словами? 3 Підпережи, як мужеві годиться, твої крижі: | бо я питатиму тебе -спробуй мене навчати! 4 Де був єси, як я закладав землю? | Скажи, як маєш розум. 5 Хто визначив їй міру, - може знаєш, | або хто простягнув лінію над нею? 6 На чім підвалини її оперто, | або хто поклав її наріжний камінь 7 під радісні співи ранніх зір, | під оклики веселі всіх синів Божих? 8 Хто зачинив ворітьми море, коли воно, ринувши, виходило з материнського лона? 9 Коли я зробив для нього одіж-хмару | і пелену для нього - густу мряку? 10 Границю я йому призначив, | поклав засуви й ворота 11 й мовив: Ось покіль дійдеш, далі не перейдеш! | Ось тут розіб'ються твої надимані хвилі! 12 Чи на віку твоєму ти повелів колинебудь ранкові, | вказав зорі належне місце, 13 щоб вона ухопила за краї землю | і щоб безбожників струсила з неї? 14 Вона міняє вид свій, мов глина для печатки, | стає барвистою, немов одежа. 15 І в грішників відібрано їхнє світло, | і ломиться піднесена рука. 16 Чи ти зійшов колись до джерел моря? | Походжав дном безодні? 17 Чи відкрилися тобі ворота смерти? | Чи бачив єси брами смертельної тіні? 18 Чи обійняв оком світ широкий? | Скажи, коли усе те знаєш! 19 Де та дорога - до світла оселі, | і темрява, - де її місце, 20 щоб привести їх до їхнього житла, | направити їх до їхнього дому? 21 Ти знаєш, бо ж ти вже тоді народився, | і число днів твоїх велике. 22 Доходив ти колись до сховищ снігу? | Чи, може, бачив склади граду, 23 що я тримаю на час-пору смутку, | на день війни та битви? 24 Де та дорога, що нею світло ділиться | і шириться по землі східній вітер? 25 Хто зливі канали риє, | дорогу гуркотові грому, 26 щоб дощ послати на безлюдну землю, | пустиню, де нема нікого? 27 Щоб напоїти пустизну та пустелю, | щоб виростити в степу тирсу? 28 Чи має дощ батька? | Хто родить роси краплі? 29. З чийого лона лід виходить? | І іній з небес, - хто його породжує? 30 Мов камінь, тверднуть води, | обличчя безодні замерзає. 31 Чи міг би ти зв'язати вузли Квочки? | Чи Косаря мотуззя розв'язати? 32 Чи вивести у свій час ранню зорю, | Віз із його дітьми повести? 33 Чи знаєш ти небес закони? | Чи можеш їхній порядок на землі встановити? 34 Можеш зняти голос твій до хмари, | щоб рясний дощ спустивсь на тебе? 35 Чи можеш розсилати блискавиці, щоб вони пішли | й тобі сказали: Ось ми! 36 Хто вклав в ібіса мудрість? | Хто півневі дав розум? 37 Хто мудро може зчислити хмари | і бурдюки небесні вихиляти? 38 Як пил стає болотом | і як грудки злипаються до купи? 39 Невже то ти полюєш для левиці здобич | і голод левенят заспокоюєш, 40 коли, причаївшися, вони лежать у барлогах, | сидять, в гущавині засівши? 41 Хто воронові харч готує, | як його діти пищать до Бога, | блукаючи без поживи?»


39. Слово Боже (далі)
 


1 «Чи знаєш час, коли гірські кози котяться? | Чи спостеріг пологи ланей? 2 Можеш порахувати місяці, за яких вони вагітні ходять? | Чи знаєш час, коли вони родять? 3 Вони злягають, приводять своїх діток | і пускають плід свій. 4 Діти їхні кріпнуть, ростуть у пустині, | відходять і не повертаються вже більше. 5 Хто пустив дикого осла на волю? | Хто розв'язав пута онагра, 6 якому я призначив степ на житло, | солонці на перебування? 7 Він кпить з гармидеру у місті, | крик погонича не чує. 8 Він нишпорить по горах, на своєму пасовиську, | вишукуючи всяку зелень. 9 Чи схоче служити тобі буйвол? | Чи заночує він при яслах у тебе? 10 Чи ти прив'яжеш йому до шиї посторонок? | Чи боронуватиме він за тобою ниву? 11 Чи покладешся на нього, тим що велика в нього сила, | і лишиш на нього твою працю? 12 Чи будеш певний, що він назад прийде | і завезе зерно на тік твій? 13 Крило у струся красне, | пір'я й пух у нього гарні? 14 Коли кладе на землі свої яйця | і на піску їх вигріває, 15 він забуває, що нога їх може роздушити, | що дикий звір їх може розтоптати. 16 До власних дітей він жорстокий, | мов би вони не його були; | йому байдуже, що праця його марна. 17 Бо Бог позбавив його глузду, | не наділив його розумом. 18 Але скоро здійметься, махнувши крильми, | з коня й комонного сміється! 19 Хіба то ти даєш коневі силу? | Вдягаєш гривою його шию? 20 Силуєш його, неначе сарану, стрибати? | Його величне іржання жах наводить. 21 Він риє копитами землю й силою радіє, | кидається назустріч зброї. 22 Він зо страху сміється, нічого не боїться, | перед мечем не відступає. 23 Над ним гуркоче сагайдак, | вогненний спис і ратище. 24 В тріпотливому запалі він мов глитає землю, | не може встоятись коли сурма засурмить. 25 Щоразу, як засурмить, він іга-га! - каже, | здалека чує битву, | грімкий голос старшин і військовії кличі. 26 Чи то твоєю мудрістю літає сокіл, | на південь простягає крила? 27 Чи на твій наказ орел летить угору, | гніздо собі на висоті звиває? 28 Живе на скелі і ночує, | на верхах зубчастих та на твердинях. 29. Звідти чигає він на здобич, | очі його бачать далеко. 30 Його орлята кров смокчуть: | де труп - і він там!»


40. Смиренна відповідь Іова і дальше слово Боже
 


1 Озвавсь Господь до Іова і казав: 2 «Невже суперник не перестане сперечатись із Всесильним? | Хай відповість, хто закидає Богові!» 3 Відповів Іов Господові й мовив: 4 «Як я був легковажним, що тобі відкажу? | Я краще покладу собі на уста руку. 5 Раз говорив я, та більше не повторю; | двічі, та більше вже не буду.» 6 Озвавсь Господь з бурі до Іова й мовив: 7 «Підпережи, як мужеві годиться, твої крижі! | Буду тебе питати, ти будеш мене навчати. 8 Чи хочеш справді скасувати моє право? | Чи хочеш мене осудити, щоб виправдатися самому? 9 Хіба таке рамено у тебе, як у Бога, | чи можеш загриміти голосом таким, як у нього? 10 Приоздобся, отже, в сяйво й славу, | у пишноту й велич одягнися! 11 Вилий докраю гнів твій; | глянь на всіх гордих і смири їх! 12 Глянь на всіх пишних, принизь їх; | роздави грішників на місці! 13 Зарий їх усіх у землю, | замкни їх у в'язницю! 14 Тоді я теж тобі признаюсь, | що твоя десниця може тебе врятувати. 15 Ось бегемот, що я створив. | Він їсть траву, як віл. 16 Глянь, що за сила в його крижах, | що за потуга в його черева м'язах! 17 Махне хвостом, неначе кедром, | жили його бедер переплелися. 18 Кості його, неначе мідні труби, | члени його, немов залізні прути. 19 Він - Божих діл початок, | він створений тираном над товаришами. 20 Гори дають йому поживу, | там граються усі звірі дикі. 21 Під лотосами він собі лягає, | сховавшись в очереті та болоті. 22 Лотоси вкривають його тінню, | навкруги нього водяні верби. 23 Йому байдуже, як ріка бушує, | він не боїться навіть, коли Йордан по рот сягає. 24 Чи може хто його за очі взяти | чи проколоти глодом йому носа? 25 Чи витягнеш гачком ти левіятана? | Чи прив'яжеш мотузкою його язика? 26 Чи вправиш ти йому тростину в ніздрі | і чи проколеш йому щелепу? 27 Чи він тебе благатиме вельми? | Чи говоритиме він лагідно з тобою? 28 Чи заключить союз із тобою, | чи візьмеш його за слугу назавжди? 29. Чи, немов пташкою, будеш ним забавлятись, | для твоїх дівчаток його прип'явши? 30 Чи спільники-рибалки продадуть його, | поділять його між покупцями? 31 Чи можеш стрілами прошити його шкуру | та риб'ячою острогою голову йому пробити? 32 Як покладеш на нього руку, готовсь на бій, | та більш того не зробиш!»


41. Слово Боже (далі)
 


1 «Марна була б твоя самовпевненість: | уже самий вигляд його валить на землю. 2 Хіба він не страшний, коли його збудити? Хто може перед ним устоятись? 3 Хто був напав на нього й зоставсь цілим? | Ніхто у цілій піднебесній. 4 Не промовчу й про його члени, | і розповім про його силу незрівнянну. 5 Хто підняв колинебудь перед його одежі? | Хто пройшов крізь його подвійний панцер? 6 Хто відчинив ворота його пащі?! Кругом зубів його страх! 7 Спина його - щитів шереги, | замкнених щільно, мов камінною печаттю. 8 Один до одного пристає тісно, | так, що між ними повітря не проходить. 9 Кожен до кожного щільно прилипає, | вени зрослись докупи нероздільно. 10 Чхне він - аж заблисне,| очі у нього, немов вії світанку, 11 З пельки у нього вилітають смолоскипи, | вискакують огненні іскри. 12 З ніздер у нього дим виходить, | мов з казана, що на вогні парує. 13 Своїм подихом він запалив би вугілля, | з пащі у нього полум'я виходить! 14 У його шиї сидить сила, | поперед нього жах стрибає. 15 М'язи на його тілі грубі; | як натиснути на них, - не подаються. 16 Серце його тверде, мов камінь, | тверде, мов спід у жорнах! 17 Як він устане, на хвилі страх надходить; | морські буруни геть утікають. 18 Меч ударить його й одскочить, | також і копіє, спис та стріла. 19 Залізо йому - солома, | мідь - дерево трухляве. 20 Вистріл з лука не спонукає його до втечі, | каміння з пращі - то йому полова. 21 Ціп йому, мов стеблина, | а свисне спис, то він собі сміється! 22 Під ним - черепки гострі; | неначе борона, проходить по болоті. 23 Під ним, мов у казані, кипить безодня, | йому море, мов горщик на пахощі. 24 По собі він лишає світлу стежку; | глибінь стає, мов голова сива. 25 Рівні він на землі не має, | він створений безстрашним. 26 Він позирає на все гордо: | він цар над усіма гордими звірями!»


42. Визнання Іова та епілог
 


1 Відповів Іов Господеві й мовив: 2 «Знаю, що ти все можеш; | усе, що задумаєш, зробити спроможен. 3 Хто ж то такий, що затемнює задум невіданням? | Тому я говорив про те, чого не розумію; | про чуда, мені незбагненні, що їх не знаю. 4 Вчуй же, я буду говорити; | питатиму тебе, - навчай мене. 5 Я чув лиш те, що говориться про тебе, | але тепер на власні очі тебе виджу! 6 Тому смиряюся і каюсь | на поросі та на попелі.» 7 Промовивши ці слова до Іова, Господь сказав до Еліфаза з Теману: «Запалав я гнівом проти тебе й проти обох твоїх друзів, бо ви не говорили про мене по правді, як мій слуга Іов. 8 Оце ж візьміть із собою 7 бичків та 7 баранів та йдіть до мого слуги Іова, і принесіть за себе всепалення, і нехай Іов, слуга мій, помолиться за вас, і я зглянуся на нього, і не заподію вам нічого прикрого за те, що ви не говорили про мене по правді, як мій слуга Іов.» 9 Еліфаз із Теману, Білдад з Шуаху й Цофар з Наамату пішли й вчинили, як сказав їм Господь, і зглянувся Господь над Іовом. 10 Господь повернув Іовові його становище, бо Іов заступався за своїх друзів; Господь збільшив усе, що було в Іова, удвоє. 11 Тоді прийшли до нього усі його брати, усі його сестри й усі його давні знайомі, і їли хліб з ним у його хаті, розважаючи його та втішаючи його в усьому тому нещасті, що на нього зіслав був Господь; кожен подарував йому дуката, кожен золоту каблучку. 12 І благословив Господь нове становище Іова більш, ніж старе, і було у нього 14 000 овець, 6000 верблюдів, 1000 пар волів і 1000 ослиць. 13 І народилось у нього семеро синів і три дочки. 14 Одну назвав він Голубка, другу Пахуча квітка, а третю Рожок на помаду. 15 Не було у всій країні таких вродливих жінок, як Іовові дочки. І дав їм батько спадщину між їхніми братами. 16 Жив Іов після цього ще 140 років і бачив своїх дітей і дітей своїх дітей аж до четвертого покоління. 17 І вмер Іов старим, нажившися на світі.